Масштабний аналіз майже 1,4 мільйона зразків ВІЛ-1 із 154 країн показав, що географічний розподіл генетичних варіантів вірусу продовжує змінюватися. Дослідники наголошують, що висока генетична різноманітність ВІЛ ускладнює створення універсальної вакцини, а також впливає на ефективність діагностики та лікування.
Найбільше на сьогодні дослідження генетичних варіантів ВІЛ-1 у світі продемонструвало, що розподіл різних підтипів вірусу між регіонами залишається динамічним, створюючи додаткові труднощі для профілактики та лікування інфекції. Результати роботи опубліковані в журналі The Lancet Infectious Diseases.
Станом на 2024 рік у світі з ВІЛ жили приблизно 40,8 мільйона людей. Хоча антиретровірусна терапія суттєво покращила тривалість життя та сприяла зниженню передачі вірусу, у 2024 році від захворювань, пов’язаних зі СНІДом, померли 630 тисяч людей, а ще 1,3 мільйона осіб отримали новий ВІЛ-позитивний статус. Дослідники також зазначають, що скорочення міжнародного фінансування у 2025 році може поставити під загрозу досягнення останніх років і ще більше підкреслює необхідність створення ефективної вакцини, здатної забезпечити широкий захист від вірусу.
Однією з головних перешкод для розробки такої вакцини є виняткова генетична різноманітність ВІЛ. Найпоширеніший тип вірусу — ВІЛ-1 — з початку пандемії поширився з Центральної Африки до інших регіонів світу та еволюціонував у десять різних підтипів. Крім того, внаслідок інфікування людини кількома підтипами одночасно виникають рекомбінантні форми вірусу, які активно циркулюють у низці регіонів. Така мозаїка варіантів ВІЛ-1 має значення не лише для створення вакцин, але й для роботи діагностичних тестів, моніторингу вірусного навантаження та ефективності антиретровірусного лікування.
У межах дослідження науковці міжнародної співпраці Global HIV Molecular Epidemiology Collaboration проаналізували дані щодо підтипів ВІЛ-1 із майже 1,4 мільйона зразків, зібраних у 154 країнах упродовж 1990–2024 років. Ці дані поєднали з оцінками UNAIDS щодо кількості людей, які живуть з ВІЛ у кожній країні, що дозволило простежити зміни у глобальному поширенні різних варіантів вірусу протягом понад трьох десятиліть.
Аналіз показав, що у 2020–2024 роках підтип C залишався домінуючим і становив майже половину всіх випадків ВІЛ-1 у світі — 48,7%. Найбільше він поширений у Південній Африці та країнах Південної Азії. Підтип A, на який припадало близько 11,5% глобальних інфекцій, переважав у Східній Африці, а також у країнах Східної Європи та Центральної Азії. Підтип B домінував у Північній Америці, Латинській Америці та Західній і Центральній Європі, хоча його частка у світовому масштабі становила лише близько 10%. Найвищий рівень генетичної різноманітності ВІЛ-1 дослідники зафіксували в Центральній Африці.
Попри те, що загальні пропорції основних варіантів ВІЛ-1 після 2000 року залишалися відносно стабільними, дослідники виявили окремі важливі зміни. Зокрема, у Західній та Центральній Європі, а також у Східній Азії спостерігалося зростання частки рекомбінантних форм вірусу. Автори зазначають, що реальна поширеність таких форм може бути навіть вищою, оскільки аналіз лише окремих ділянок геному не завжди дозволяє їх виявити.
На думку дослідників, постійний глобальний моніторинг генетичної різноманітності ВІЛ залишається критично важливим. Розуміння того, як еволюціонують і поширюються різні варіанти вірусу, необхідне для вдосконалення діагностичних тестів, контролю розвитку лікарської стійкості та створення вакцин і методів лікування, адаптованих до конкретних генетичних форм ВІЛ. Наступним кроком науковці планують провести детальніший глобальний аналіз рекомбінантних варіантів ВІЛ-1 та дослідити чинники, які визначають зміни в генетичній структурі вірусу в різних регіонах світу.