У людей з ВІЛ, які використовують антиретровірусні схеми, що містять долутегравір, навряд чи розвинеться лікарська стійкість, але шанси на це вищі, якщо препарат використовується окремо або із супутнім препаратом, який не має повної активності. Про це пише видання POZ, посилаючись на публікацію в журналі The Lancet HIV.
Долутегравір – продається окремо під назвою Tivicay та у складі однотаблетованих схем Dovato (долутегравір/ламівудин), Juluca (долутегравір/рилпівірин) та Triumeq (долутегравір/абакавір/ламівудин) – є потужним інгібітором інтегрази другого покоління з високим бар’єром для резистентності. Він рекомендований як препарат першої лінії в американських настановах з лікування ВІЛ-інфекції і є одним з найпоширеніших препаратів для лікування ВІЛ-інфекції у світі.
Том Лоослі (Tom Loosli), магістр медицини з Університетської лікарні Цюріха, та його колеги об’єднали дані з кількох когорт ВІЛ-інфікованих, щоб вивчити закономірності мутацій резистентності до препаратів та визначити фактори ризику виникнення резистентності до долутегравіру.
У дослідженні RESIST було проаналізовано дані восьми когорт у Канаді, Франції, Німеччині, Італії, Нідерландах, Швейцарії, Південній Африці та Великій Британії. Аналіз включав 599 осіб, які приймали антиретровірусну терапію (АРТ) на основі долутегравіру, мали визначуване вірусне навантаження і пройшли генотипічне тестування на резистентність. З них більшість (85%) приймали схеми з трьох препаратів долутегравіру, 12% – схеми з двох препаратів і 18 (3%) – монотерапію долутегравіром, яка не рекомендована жодними настановами. Більшість (80%) мали досвід лікування і перейшли на долутегравір з іншої схеми, а близько третини раніше приймали інгібітори інтегрази першого покоління.
Загалом 86 осіб (14%) мали виявлену мутацію резистентності до інтегрази, а 20 осіб (3%) – більше однієї мутації. Тим не менш, у 94% ВІЛ все ще був повністю чутливий до долутегравіру, а це означає, що у решти 6% препарат, ймовірно, знизив би активність. З них 1% мав потенційну резистентність низького рівня, 1% – підтверджену резистентність низького рівня, 3% – резистентність середнього рівня і 1% – резистентність високого рівня до долутегравіру. Люди, які раніше приймали інгібітори інтегрази, мали вищу ймовірність мутацій резистентності до інтегрази та мутацій резистентності до долутегравіру, але ця різниця не була статистично значущою.
Не дивно, що ризик резистентності до долутегравіру був найвищим для людей, які застосовували лише долутегравір. Ризик також був вищим для людей, які застосовували подвійну схему лікування – долутегравір плюс ламівудин. Слід зазначити, що резистентність була більш імовірною серед людей з мутаціями, які надають стійкість до нуклеозидних інгібіторів зворотної транскриптази (НІЗТ), що означало б, що долутегравір не мав повністю активного партнера або навіть діяв як монотерапія. Насправді, близько третини пацієнтів з резистентністю до долутегравіру також мали резистентність до НІЗТ. Зв’язок зі стійкістю до ненуклеозидних інгібіторів зворотної транскриптази (ННІЗТ) був слабшим. Крім того, люди з ВІЛ підтипу В (найбільш поширеного в США та Європі) були менш схильні до розвитку резистентності до долутегравіру.
“Серед людей з віремією, які отримували АРТ на основі долутегравіру, мутації резистентності до [інгібіторів інтегрази] та резистентність до долутегравіру зустрічалися рідко“, – підсумували автори дослідження. “Резистентність до ННІЗТ суттєво підвищувала ризик розвитку резистентності до долутегравіру, що викликає занепокоєння, особливо в умовах обмежених ресурсів”.
Виходячи з цих висновків, вони додали: “Моніторинг є важливим для запобігання резистентності на індивідуальному та популяційному рівнях і забезпечення довготривалої стійкості АРТ”.