Координаційна рада UNAIDS відхилила сценарій закриття Об’єднаної програми ООН з ВІЛ/СНІДу та підтримала її трансформацію. Рішення знімає одне з головних питань щодо майбутнього міжнародної відповіді на ВІЛ, але залишає інші: як зміниться робота програми в країнах, хто відповідатиме за підтримку спільнот і чи вдасться зберегти досягнутий прогрес в умовах скорочення фінансування? Для Східної Європи та Центральної Азії ці питання особливо актуальні.
26 жовтня 2026 року в Женеві відбулося спеціальне засідання Координаційної ради UNAIDS (Programme Coordinating Board, PCB), на якому було ухвалено принципове рішення: програма продовжить свою роботу.
Сценарій *sunsetting* — планового завершення діяльності UNAIDS — не отримав підтримки. Натомість Рада схвалила стратегічний напрям реформи, що передбачає компактнішу структуру, перерозподіл функцій між установами ООН і посилення роботи на рівні окремих країн.
Рішення стало частиною масштабних перетворень системи ООН у межах ініціативи UN80. Проте щодо UNAIDS ідеться про значно більше, ніж оптимізацію адміністративних витрат. Програма об’єднує міжнародні організації, уряди та громадянське суспільство навколо протидії ВІЛ, а її майбутнє безпосередньо пов’язане зі сталістю національних заходів у відповідь на епідемію.
Зберегти UNAIDS — лише перший крок
Виконавча директорка UNAIDS Вінні Б’яньїма, виступаючи перед Радою, подякувала державам, донорам, громадянському суспільству й активістам, які виступили за збереження програми.
«Ви відхилили закриття UNAIDS і натомість вирішили трансформувати та зміцнити цю унікальну Об’єднану програму», — зазначила вона.
Водночас Б’яньїма наголосила: зберегти UNAIDS — лише початок. Тепер необхідно правильно провести перетворення.
Відповідно до схваленого напряму реформи, Секретаріат UNAIDS має стати компактнішим і зосередитися на чотирьох основних функціях. Водночас агентства ООН — співзасновники Об’єднаної програми — отримають більшу відповідальність за технічні напрями роботи.
Мандат ООН у сфері ВІЛ та чинна система інклюзивного управління через Координаційну раду зберігаються. Реформа має відбуватися поетапно, з урахуванням умов і готовності кожної країни.
Однак остаточні механізми переходу ще належить розробити. Тому головне питання зараз — як нова структура працюватиме на практиці та чи вдасться уникнути послаблення підтримки країн і спільнот, які найбільше її потребують.
Спільноти — не спостерігачі, а рівноправні учасники
Одним із найважливіших положень рішення стало підтвердження центральної ролі спільнот у майбутній моделі UNAIDS.
Рада підтримала перехід до принципів *co-creation* і *co-leadership* — спільного створення рішень і спільного лідерства. На відміну від підходу, за якого представників спільнот залучають переважно до консультацій, ця модель передбачає їхню безпосередню участь у визначенні пріоритетів і ухваленні рішень.
Для організацій людей, які живуть з ВІЛ, і представників ключових груп такий підхід має принципове значення.
Саме громадські організації часто першими виявляють бар’єри, що залишаються непомітними для державних систем: дискримінацію в медичних закладах, недоступність профілактики, страх розкриття ВІЛ-статусу, брак послуг для криміналізованих і соціально виключених груп.
Утім, визнання ролі спільнот на стратегічному рівні ще не гарантує їхнього реального впливу.
Відкритим залишається питання, як нові принципи будуть відображені в механізмах фінансування, планування, розподілу відповідальності та оцінювання результатів.
Показово, що до спеціальної перехідної робочої групи, яка готуватиме практичний план реформи, увійдуть два представники спільнот, номіновані делегацією неурядових організацій при Координаційній раді UNAIDS.
Це створює механізм участі громадянського суспільства в розробленні змін. Наскільки вагомою буде така участь, стане зрозуміло за результатами роботи групи.
Фінансування: рішення зберегти програму не усуває кризу
Майбутнє UNAIDS обговорюється на тлі скорочення міжнародної допомоги та зростання невизначеності у фінансуванні глобальної відповіді на ВІЛ.
Для програми це означає необхідність одночасно скорочувати витрати, переглядати організаційну модель і зберігати підтримку країнам, які надалі потребують міжнародної координації та технічної допомоги.
На засіданні Ради низка держав підтвердила готовність фінансово підтримувати UNAIDS. Зокрема, Алжир оголосив про добровільний внесок у розмірі 40 тисяч доларів США на діяльність офісу програми в країні у 2027 році. Серед інших країн, що надали підтримку, — Казахстан, Бразилія, Китай, Південна Африка, Таїланд та низка держав Азії й Африки.
Рада також затвердила план роботи й бюджет на 2027 рік і закликала уряди своєчасно перераховувати внески, за можливості переходячи до багаторічних фінансових зобов’язань.
Утім, політичне рішення зберегти UNAIDS і фінансова сталість її майбутньої моделі — не одне й те саме.
Якщо програма матиме менше ресурсів, але збереже високі очікування щодо своєї діяльності, виникне ризик розриву між заявленими зобов’язаннями та реальними можливостями їх виконання.
Саме тому подальша розробка реформи має показати, які функції будуть забезпечені необхідним фінансуванням і як підтримуватиметься робота на рівні країн.
Що поставлено на карту для Східної Європи та Центральної Азії?
Для регіону Східної Європи та Центральної Азії (СЄЦА) питання майбутнього UNAIDS особливо важливе в контексті сталості послуг, захисту прав людини та участі спільнот у національних заходах у відповідь на ВІЛ.
У низці країн регіону організації спільнот працюють із людьми, для яких звернення до державних медичних установ залишається складним через стигму, дискримінацію, криміналізацію чи брак адаптованих послуг.
Війна росії проти України, вимушена міграція та відмінності між національними системами охорони здоров’я додатково ускладнюють забезпечення безперервного доступу до профілактики, тестування та лікування.
За цих умов значення UNAIDS виходить за межі технічної підтримки. Програма може бути майданчиком для діалогу між державами та громадянським суспільством, підтримувати міжнародні зобов’язання і сприяти врахуванню потреб ключових груп у національних стратегіях.
Тому для СЄЦА особливо важливо, щоб реформування UNAIDS не звелося виключно до скорочення адміністративної присутності.
З практичного погляду подальші рішення мають дати відповіді на кілька питань:
- Чи збережеться необхідна технічна й адвокаційна підтримка в країнах регіону?
- Як організації спільнот братимуть участь у визначенні пріоритетів оновленої програми?
- Чи отримають механізми спільного лідерства реальні повноваження та ресурси?
- Як забезпечуватиметься безперервність співпраці з національними програмами й громадянським суспільством за фінансових обмежень?
Поки що схвалені напрями реформи не дозволяють однозначно відповісти на ці питання.
Водночас сам принцип поетапного переходу з урахуванням особливостей кожної країни створює можливість адаптувати зміни до національного контексту, а не застосовувати однакові рішення до всіх держав.
Для регіону, де потреби й можливості систем охорони здоров’я суттєво різняться, це має особливе значення.
UNAIDS вступає в новий етап — і з новим керівництвом
Реформа відбуватиметься одночасно зі зміною керівництва програми.
Вінні Б’яньїма оголосила, що завершить роботу на посаді виконавчої директорки UNAIDS 31 грудня 2026 року. Із 1 січня 2027 року Генеральний секретар ООН призначить тимчасового керівника, поки Координаційна рада проводитиме процедуру відбору нового виконавчого директора.
Отже, наступний рік стане для UNAIDS періодом одночасних змін: переходу до нової організаційної моделі, перегляду розподілу функцій, пошуку фінансової сталості та зміни керівництва.
Спеціальна перехідна група має підготувати детальний план реалізації реформи з фінансовими розрахунками. Саме цей документ дозволить оцінити, наскільки стратегічні зобов’язання Ради підкріплені конкретними механізмами.
Головне — не зберегти структуру, а зберегти результат
Рішення Координаційної ради означає, що UNAIDS продовжить існування як Об’єднана програма ООН. Це важливий сигнал у період, коли майбутнє міжнародної координації відповіді на ВІЛ викликає серйозне занепокоєння.
Однак збереження організації саме по собі не гарантує збереження досягнутих результатів.
Для людей, які живуть з ВІЛ, і представників ключових груп значення реформи визначатиметься не кількістю підрозділів чи зміною адміністративної структури. Набагато важливіше, чи залишаться доступними профілактика й лікування, чи зможуть організації спільнот продовжувати свою роботу та чи впливатимуть їхні голоси на рішення, що визначають майбутнє відповіді на ВІЛ.
Для СЄЦА це означає необхідність уважно стежити не лише за самою реформою, а й за тим, які ресурси, повноваження та механізми участі будуть передбачені для країн і спільнот регіону.
UNAIDS вдалося зберегти. Наступне випробування — зробити так, щоб її трансформація посилила відповідь на ВІЛ, а не послабила підтримку тих, хто найбільше її потребує.