Директорка та засновниця благодійної організації «Східний ресурсний центр всеукраїнського об’єднання людей із наркозалежністю «Меридіан» Яніна Стемковська війну зустріла, перебуваючи у відрядженні до Грузії. Ось уже другий рік вона разом із колегами працює в режимі нон-стоп, аби надати допомогу всім, хто її потребує.
Благодійна організація, яку очолює Яніна, – одна з українських НУО, яку підтримує VirusOff.Info у напрямку надання цільової емердженсі допомоги для представників ключових спільнот України, які постраждали внаслідок війни. Діяльність здійснюється за підтримки ViiV Healthcare.
Журналіст Олена Держанська зателефонувала Яніні, щоб дізнатися, як змінилося життя організації та її підопічних з початку війни в Україні.
Янино, розкажіть, як війна вплинула на роботу вашої організації, як змінила її?
Вплинула колосально. Якщо до війни ми в організації здебільшого займалися адвокаційною діяльністю та майже всі наші заходи розраховувалися на захист прав людей, які споживають наркотики, то весь 2022 ми займалися в основному гуманітарною допомогою. Під гуманітарною допомогою я маю на увазі різні види підтримки – від фінансової до психологічної та юридичної. Ми надавали весь спектр допомоги, який тільки могли охопити.
Життя бенефіціарів вашої організації також змінилося, чи не так?
Звісно, як і для всіх нас війна їм стала своєрідним струсом, який лише посилив наявні переживання й психо-поведінкові розлади. У нас, наприклад, щоп’ятниці багато років проходили ініціативні групи, на які приходило не багато людей – до 15 точно. Хтось пропускав, хтось регулярно ходив. Після початку війни щоп’ятниці до нас приходить щонайменше 40 людей. У людей різко зросла потреба почуватися в безпеці, їм потрібно з кимось спілкуватися, їм потрібно знати, що хтось на них чекає, нехай один раз на тиждень, кожну п’ятницю. Кожен із них знає, що у нас вони отримають не просто психологічну підтримку, а й просте людське ставлення до себе.
Напевно, серед ваших бенефіціарів були й ті, хто вимушено виїхав з країни. Ви стежите за їхньою долею?
Намагаємось, але так виходить не завжди, тому що людей багато й проблем теж багато. Ми дуже багато кому допомогли виїхати, і я особисто супроводжувала людей аж до моменту перетину кордону, шукала схожі організації за кордоном, перенаправляла людей, допомагала включатися до програми замісної терапії метадоном. Багато хто досі пише мені щомісяця, їм важливо підтримувати з нами зв’язок навіть на відстані. А нам приємно, що про нас не забувають.
Як змінилося ваше особисте життя за ці майже півтора року?
У мене за цей час народився ще один онук, йому вже чотири місяці. Донька народжувала його в Києві – вони з чоловіком не виїжджали з країни. Так, перші 12 днів після початку війни вони провели у підвалі, а потім якийсь час пожили у Львові. Але зараз вони знову в Києві і я пишаюся сміливістю доньки.
Ви зовсім не думали про те, аби виїхати?
Мене війна застала у відрядженні до Грузії. Я відлітала 22 лютого, попри погане передчуття. Як зараз пам’ятаю якусь зловісну тишу у повітрі. Це важко пояснити.
Коли почалася війна, нас під опіку взяло посольство України в Грузії. Вони поселили нас у готелі та заборонили повертатися додому. Через місяць я вже просто не витримала та під свою відповідальність, написавши відповідну заяву, поїхала додому. Першого квітня я повернулася до України.
З моменту мого повернення в мене не було жодного вихідного, жодної відпустки, роботи побільшало: ми бачимо, що ми потрібні людям щодня. Якщо раніше було дуже складно фізично відчути результат нашої роботи, то нині ми його бачимо на прикладі конкретних людей.
Яка у вас ситуація зараз у місті?
Спокійно, але ось сьогодні, наприклад, прилетіло дванадцять безпілотників, вісім вдалося збити, проте чотири влучили з інфраструктуру. До повітряної тривоги ми давно звикли, вже не звертаємо на неї уваги.
Тобто звикаєш до всього?
На жаль так. Коли ти приймаєш цю ситуацію, одразу якось проходить ця щоденна тривожність, ти просто робиш те, що можеш, і тобі легшає.
Про справи, які ви робите. Наскільки важливою для вас була допомога, яку надавали та продовжують надавати платформа virusoff.Info та ViiV Healthcare?
У рамках проєкту, який реалізує VirusOFF, я є консультантом і надаю гуманітарну допомогу людям зі спільноти, частиною якої я є. Це не лише полтавці, це внутрішньо переміщені особи з Донецької області, які нині мешкають у Київській області, а також мешканці Полтавської, Сумської, Черкаської, Чернігівської областей та ті, хто живе в Кривому Розі. Щомісяця ми складаємо списки людей, яким потрібна допомога та намагаємось визначити пріоритетність того чи іншого запиту. Минулого року було більше допомоги на закупівлю харчових продуктів, і це була величезна потреба. Завдяки підтримці проєкту щомісяця приблизно 20 осіб отримували продуктовий набір, ще стільки ж отримували ліки. Також минулого року у рамках проєкту ми надавали людям індивідуальну фінансову допомогу, яка дуже рятувала. Хтось витрачав гроші на оплату комунальних послуг, хтось купував зимовий одяг.
Чи можете ви згадати історію, яка вас особливо вразила?
Звісна річ. Почну з того, що я мала досвід відбування покарання, тож проблеми тюремної системи для мене завжди в пріоритеті. Коли почалася війна, майже 3000 ув’язнених із шести колоній на Херсонщині насильно та незаконно вивезли до Росії та розкидали там по в’язницях. Когось ми змогли знайти, хтось досі вважається зниклим безвісти. У багатьох за цей час минув термін покарання, їх відпускали на волю, видаючи українську довідку про звільнення. А насправді одразу після виходу за ворота особу садили в машину та вивозили до Центру тимчасового утримання іноземних громадян, який за умовами мало чим відрізняється від в’язниці. Там людина зобов’язана перебувати доти, доки її не видворять із країни. А як ти її видвориш, якщо всі кордони з Україною закриті?
Отже, завдяки фінансовій підтримці регіональной платформі, а також завдяки нелюдським зусиллям організації UnMode, членом правління якої я є, нам вдавалося оскаржити вирок ув’язнених, після чого їм давали дозвіл на виїзд через третю країну. Там вони зверталися до консульства, отримували білий паспорт та поверталися до України. Таких людей уже понад десять осіб, усім їм вдалося оплатити транспорт та тимчасове проживання. Ще 19 людей зі схожою історією перебувають на шляху додому в Україну.
Один із бенефіціарів, якому ми допомогли таким чином, не просто благополучно повернувся до України, а ще й знайшов роботу й сьогодні сам себе забезпечує. Він уже повністю реінтегрувався у суспільство. Та якби не ось така допомога, він би й досі перебував у тому самому Центрі тимчасового розміщення іноземців, і невідомо, коли б потрапив додому.
Що допомагає вам, щодня прокидаючись, йти на роботу й продовжувати працювати, без свят та вихідних?
Ідейність. Я з тих, ким рухає не матеріальна сила, а саме ідейність. Мені важливо щодня робити щось на благо спільноти. Бо якщо не я та моя команда, то хто тоді?
Олена Держанська
Довідково:
Емердженсі проєкт “Virus OFF – Підтримка українських КГН” реалізується Регіональною онлайн платформою VirusOFF.info за фінансової підтримки ViiV Healthcare.