Профілактика ВІЛ входить у новий етап. Якщо раніше розмова найчастіше будувалася навколо презервативів, тестування, PEP, щоденної PrEP або підходу U=U, то сьогодні дедалі більше говорять про довготривалу профілактику — тобто методи, які не потребують щоденного прийому таблеток.
Звучить як прорив. Але важливо говорити про це без хайпу. Новий інструмент сам по собі не вирішує питання доступу, ціни, конфіденційності, логістики, стигми чи нерівності між столицею та регіонами. Особливо в Центральній і Східній Європі та Центральній Азії, де профілактика ВІЛ часто залежить не лише від медичних рекомендацій, а й від фінансування, політичної волі, ролі спільнот і здатності системи бачити реальні потреби людей.
Довготривала профілактика — це підхід, за якого препарат діє довше, ніж щоденна таблетка. У контексті ВІЛ найчастіше йдеться про ін’єкційні форми PrEP — доконтактної профілактики для людей, які не мають ВІЛ, але можуть мати підвищену потребу в захисті.
У 2025 році особливу увагу привернув ленакапавір (lenacapavir) — препарат для профілактики ВІЛ, який вводиться двічі на рік. У США препарат під назвою Yeztugo був схвалений як PrEP для дорослих і підлітків вагою щонайменше 35 кг, які мають ризик набуття ВІЛ. У липні 2025 року ВООЗ рекомендувала ленакапавір як додаткову опцію PrEP для профілактики ВІЛ. У ЄС ленакапавір під назвою Yeytuo отримав маркетингову авторизацію 25 серпня 2025 року для профілактики сексуального шляху передачі HIV-1 у дорослих і підлітків вагою щонайменше 35 кг, які мають підвищений ризик.
Важливо: пролонгована PrEP — це не вакцина і не лікування ВІЛ. Це один із методів профілактики для людей, які не мають ВІЛ. Він не замінює тестування, не захищає від інших інфекцій, що передаються статевим шляхом, і не скасовує потребу в інформованому виборі.
Чому це може бути зручно?
Для багатьох людей щоденна таблетка — це не просто “нагадування в телефоні”. Це питання приватності, страху, стигми, побуту, переїздів, нестабільного житла, роботи, партнерських стосунків або доступу до лікаря.
Довготривалий підхід може бути важливим для людей, яким складно щодня приймати препарат; для тих, хто не хоче зберігати таблетки вдома через ризик розкриття; для людей у міграції; для молоді; для людей, які стикаються зі стигмою в медичній системі; для секс-працівниць і секс-працівників; для людей, які вживають наркотики; для геїв, бісексуальних чоловіків та інших чоловіків, які мають секс із чоловіками; для транс* людей; для людей у місцях несвободи; для всіх, кому потрібен профілактичний інструмент, який краще відповідає їхньому життю.
У цьому і є головна ідея поінформованого вибору — не один універсальний метод для всіх, а можливість обрати той варіант профілактики, який підходить конкретній людині.
Але зручність не означає простоту
Дві ін’єкції на рік можуть звучати простіше, ніж щоденна таблетка. Але впровадження довготривалої профілактики — складний процес.
Потрібні протоколи. Потрібна закупівля. Потрібні навчені фахівці. Потрібне регулярне тестування на ВІЛ перед початком і під час використання PrEP: у label для Yeztugo прямо зазначено, що людина має пройти тестування на ВІЛ перед початком препарату і перед кожною наступною ін’єкцією. Потрібна система запису, нагадувань і супроводу. Потрібно розуміти, що робити, якщо людина пропустила візит, переїхала в іншу країну, втратила страховку або більше не хоче продовжувати цей метод.
Довготривалий препарат складніше “просто припинити”, ніж таблетку. В офіційній інформації до Yeztugo зазначено, що залишкові концентрації ленакапавір можуть зберігатися в організмі до 12 місяців або довше. Це не означає, що інструмент “небезпечний”. Це означає, що людині потрібно чесно пояснити, як працює препарат, що робити у разі пропущеної ін’єкції, як перейти на інший метод і чому регулярне тестування залишається обов’язковим.
Дані досліджень виглядають дуже сильними, але їх важливо подавати точно і без перебільшень. За даними Gilead, FDA approval у США базувався на дослідженнях PURPOSE 1 і PURPOSE 2: у PURPOSE 1 не було зафіксовано жодного нового випадку ВІЛ серед 2 134 учасниць у групі Yeztugo; у PURPOSE 2 було зафіксовано два випадки ВІЛ серед 2 179 учасників у групі Yeztugo. EMA також наводить ці дані в огляді Yeytuo і зазначає, що twice-yearly ін’єкція може допомогти людям краще дотримуватися PrEP-режиму порівняно з опціями, які потребують щоденного прийому.
Але ефективність у дослідженнях — це лише одна частина історії. Друга частина — чи буде людина мати реальний доступ до цього методу в країні, місті, клініці та системі, де вона живе.
Новий інструмент ≠ доступ
Найбільше питання сьогодні — не лише “чи працює препарат?”, а “хто реально зможе ним скористатися?”.
Доступ визначається не тільки науковими результатами. Він визначається ціною, реєстрацією, національними рекомендаціями, бюджетами, страховим покриттям, закупівлями, логістикою, наявністю сервісів і тим, чи готова система працювати з людьми без осуду.
У США річна ціна Yeztugo оцінюється у понад 28 000 доларів, тоді як у Європі доступність після авторизації залежатимевід переговорів щодо ціни та відшкодування в кожній країні окремо. Gilead також підписала добровільні ліцензійні угоди на безвідплатній основі (роялті-фрі) з шістьма виробниками генериків для 120 країн, переважно з низьким та нижче середнього рівнем доходу і заявила про намір постачати препарат без прибутку до моменту, коли генеричні виробники зможуть повністю покрити попит. Водночас дискусія про те, які країни потрапляють у такі механізми, а які залишаються поза ними, вже стала частиною ширшого питання справедливого доступу.
Для СЄЦА це особливо важливо. У нашому регіоні доступ до профілактики ВІЛ часто вже нерівний: між країнами, між містами й регіонами, між людьми з документами і без, між тими, хто має страховку, і тими, хто випадає з формальних систем. Якщо довготривала профілактика буде доступна лише в окремих приватних клініках або лише у великих містах, вона не стане інструментом справедливості. Вона стане ще одним маркером нерівності.
Профілактика ВІЛ працює тоді, коли люди можуть не боятися ставити питання. Коли не потрібно пояснювати своє життя лікарю, який засуджує. Коли можна отримати інформацію своєю мовою. Коли тестування конфіденційне. Коли людина розуміє, що PrEP — це не “ознака ризику”, а відповідальний вибір для турботи про себе.
Саме тому послуги, керовані спільнотою, супровід за принципом “рівний-рівному”, інформаційні платформи, аутріч і локальні організації мають бути частиною впровадження довготривалої профілактики з самого початку. Не після того, як протоколи вже написані без людей. Не як “комунікаційний додаток”. А як частина дизайну доступу.
Це особливо критично в умовах скорочення фінансування. За ранніми даними UNAIDS, у 2025 році доступ до профілактики ВІЛ у низці країн різко знизився через скорочення міжнародної допомоги: кількість людей, які отримували PrEP, у 62 країнах впала на 38%, з 3,3 млн у 2024 році до 2,1 млн, а фінансування презервативів у деяких місцях скоротилося більш ніж на 90%. Це важливе нагадування: інновації не можуть компенсувати руйнування базових сервісів.
Які питання варто ставити вже зараз?
Перше питання — ціна. Скільки коштуватиме пролонгована PrEP для держави, для донора, для страхової системи і для самої людини? Чи буде вона безоплатною для тих, хто її потребує? Чи буде доступною лише тим, хто може заплатити?
Друге — пріоритетність. Хто отримає доступ першим? Чи будуть серед пріоритетних груп ключові спільноти, люди в міграції, біженці, люди без стабільного доходу, люди без документів або з обмеженим доступом до медичної системи?
Третє — географія. Чи буде пролонгована PrEP доступна поза столицями? Чи зможе людина отримати ін’єкцію в регіоні, де вона живе, а не їхати кілька годин до великого міста? Чи буде система продовження, якщо людина переїхала?
Четверте — конфіденційність. Чи зможе людина отримати консультацію, тестування і препарат без ризику розкриття? Як будуть захищені її дані? Хто матиме доступ до інформації про її візити?
П’яте — інформований вибір. Чи пояснюють людині всі доступні опції: презервативи, PEP, щоденну PrEP, ін’єкційну PrEP, тестування, U=U, лікування ІПСШ, зменшення шкоди? Чи є в неї право сказати: “Мені це не підходить, я хочу інший метод”?
Шосте — роль спільнот. Чи залучені організації спільнот до планування? Чи можуть вони допомагати з навігацією, супроводом, нагадуваннями, поясненням, перенаправленням? Чи фінансується ця робота?
Сьоме — сталість. Що буде через рік, два, три? Чи не почнеться програма як пілот, який швидко закінчиться? Чи є план закупівель, навчання, моніторингу і переходу між методами?
Для Центральної і Східної Європи та Центральної Азії довготривала профілактика може бути важливою можливістю. Але вона не має прийти в регіон як “дорогий символ прогресу”. Вона має прийти як частина ширшої профілактичної екосистеми.
Це означає, що поряд із новими препаратами мають існувати доступне тестування, PEP, щоденна PrEP, презервативи, шприцеві програми, замісна підтримувальна терапія, лікування ВІЛ, послуги з психічного здоров’я, юридична й соціальна підтримка, навігація для людей у міграції, а також сервіси, які не ставлять людину в ситуацію сорому чи страху.
Європейська авторизація не дорівнює автоматичному доступу в кожній країні. EMA може підтвердити, що препарат авторизований для використання в ЄС, але конкретний доступ залежить від національних рішень щодо ціни, відшкодування, закупівель, клінічних протоколів і маршруту пацієнта. Саме тут і починається ключова розмова для СЄЦА: як зробити так, щоб інновація не залишилася на папері або в кількох столичних кабінетах.
Інновація без доступу — це не справедливість. Інновація без конфіденційності — це ризик. Інновація без спільнот — це слабке впровадження. Інновація без фінансування — це обіцянка, яка може не дійти до людей.
Довготривала профілактика може змінити майбутнє профілактики ВІЛ. Вона може дати людям більше свободи, приватності і вибору. Вона може допомогти тим, кому не підходить щоденна таблетка. Вона може стати важливою частиною відповіді на ВІЛ у СЄЦА.
Але головне питання не в тому, чи з’явився новий інструмент. Головне питання — чи зможе людина реально ним скористатися. Профілактика ВІЛ має бути не привілеєм для тих, хто живе в столиці, має документи, гроші, страховку і безпечний доступ до лікаря. Вона має бути частиною права на здоров’я — з повагою до приватності, гідності, інформованого вибору і реального життя людй.
