У рамках регіональної інформаційно-адвокаційної кампанії «Голоси СЄЦА на AIDS 2026», яку VirusOFF реалізує за підтримки Офісу UNAIDS у регіонах Східної Європи та Центральної Азії, Азії і Тихого океану, ми завершуємо серію матеріалів про ключові сигнали AIDS 2026 для регіону.
Після Ріо головне питання для Східної Європи та Центральної Азії звучить не як конференційний підсумок. Воно практичне: чи збережуть люди доступ до профілактики, тестування, лікування, ДКП/PrEP, зменшення шкоди, рівного консультування, соціального супроводу, правового захисту і послуг під проводом спільнот тоді, коли фінансування змінюється?
Саме це сьогодні має означати стійкість.
Не лише державний бюджет. Не лише закупівля препаратів. Не лише стратегія до 2030 року. А здатність системи гарантувати, що людина не втратить допомогу через війну, переміщення, стигму, криміналізацію, бідність або закриття громадської організації, яка була для неї єдиною точкою довіри.
Спеціальний звіт UNAIDS до AIDS 2026 показує: у 2025 році 1,2 мільйона людей набули ВІЛ, 570 тисяч людей померли від захворювань, пов’язаних зі СНІДом, а близько 9 мільйонів із 41 мільйона людей, які живуть з ВІЛ, не отримували лікування. У тому ж звіті UNAIDS фіксує: зовнішнє фінансування глобальної відповіді на ВІЛ у країнах із низьким і середнім рівнем доходу у 2025 році скоротилося на 18% порівняно з 2024 роком. Це вже вдарило по профілактиці, тестуванню і послугах під проводом спільнот — саме тих компонентах, які часто першими доходять до людей, найбільш зачеплених ВІЛ.
Для СЄЦА ситуація особливо тривожна. Між 2010 і 2025 роками кількість нових випадків ВІЛ у Східній Європі та Центральній Азії зросла на 17%, тоді як у низці інших регіонів вона знижувалася. UNAIDS також зазначає, що серед 21 країни, де кількість нових випадків ВІЛ зростає, є країни нашого регіону, зокрема Вірменія та Киргизстан. Це означає просту річ: СЄЦА не може дозволити собі “стійкість” через скорочення. Якщо профілактика, зменшення шкоди, супровід і послуги спільнот слабшають, регіон не переходить до стійкої моделі. Він ризикує втратити контроль над епідемією.
У 2024 році профілактика ВІЛ становила лише 11% усього фінансування ВІЛ у країнах із низьким і середнім рівнем доходу. При цьому 66% фінансування профілактики надходило із зовнішніх джерел. Це критично для СЄЦА. Бо саме профілактика часто залежить від міжнародної підтримки та роботи громадських організацій: ДКП/PrEP, постконтактна профілактика, презервативи, самотестування, тестування в громадах, виїзна робота, зменшення шкоди, опіоїдна агоністична терапія, консультування і маршрутизація. Якщо ці послуги скорочуються, наслідок не буде абстрактним. Менше людей отримають тест. Менше людей дізнаються про профілактику. Менше людей почнуть лікування вчасно. Більше людей набудуть ВІЛ.
Під час регіональної дискусії на AIDS 2026 Денис Годлевський, Регіональний директор ITPCru (Східна Європа)сформулював цей ризик дуже практично: коли скорочується кількість громадських організацій у програмі, скорочується й охоплення. Якщо організацій стає вдвічі менше, вдвічі менше людей можуть отримати послуги.
AIDS 2026 багато говорила про нові засоби профілактики ВІЛ тривалої дії, зокрема ленакапавір. Але для СЄЦА питання не в тому, чи існує науковий прорив. Питання в тому, чи буде він доступний людям у регіоні.
UNAIDS зазначає, що до кінця червня 2026 року понад 50 тисяч людей отримали ленакапавір двічі на рік у 9 країнах Африки на південь від Сахари. Водночас звіт прямо вказує: ціна для країн із нижчим рівнем доходу з 2027 року може бути знижена до 40 доларів США на людину на рік, але щодо країн із середнім і вищим рівнем доходу залишається невизначеність.
Для СЄЦА це ключова проблема. Багато країн регіону не є країнами з низьким рівнем доходу, але мають високі бар’єри до доступу: невеликі ринки, складну реєстрацію, патентні обмеження, обмежені бюджети, війну, міграцію, стигму і криміналізацію.
Тетяна Дешко, директорка з міжнародних програм, Альянс громадського здоров’я наголосила: на AIDS 2026 багато говорили про засоби профілактики тривалої дії, але в Східній Європі та Центральній Азії доступ до них залишається вкрай обмеженим. За її словами, регіону потрібні не сотні, а сотні тисяч схем ДКП/PrEP тривалої дії, а спільноти мають бути в центрі, щоб препарати доходили до тих, хто їх потребує найбільше.
Висновок простий: інновація без реєстрації, закупівель, доступної ціни, навчання фахівців, зрозумілої інформації і участі спільнот залишається не доступом, а презентацією.
UNAIDS попереджає: організації під проводом спільнот одними з перших відчули скорочення міжнародного фінансування. У 2024 році близько 25% зовнішнього фінансування ВІЛ спрямовувалося до неурядових організацій і громадянського суспільства. У 2026 році дослідження 79 організацій під проводом спільнот у 47 країнах показало скорочення надання ДКП/PrEP такими організаціями на 50%, підтримки людей, які живуть з ВІЛ, — на 50%, послуг для геїв та інших чоловіків, які мають секс із чоловіками, — на 85%, послуг для секс-працівниць і секс-працівників — на 82%, а послуг для людей, які пережили гендерно зумовлене насильство, — на 72%. Це не просто скорочення проєктів. Це скорочення доступу.
У багатьох країнах СЄЦА саме організації під проводом спільнот є першою точкою контакту для людей, яких формальна система не бачить або не може втримати: людей, які вживають наркотики, секс-працівниць і секс-працівників, транс* людей, мігранток і мігрантів, людей, які бояться стигми або криміналізації.
Такі організації не лише “надають послуги”. Вони пояснюють, супроводжують, перенаправляють, захищають права, збирають дані про бар’єри, першими бачать перебої і першими чують, коли люди перестають довіряти системі.
У звіті UNAIDS також зазначено, що дані з 12 країн, які аналізували витрати організацій під проводом спільнот, показують: понад половина їхніх витрат припадала на профілактику ВІЛ, тестування, консультування, догляд і лікування, а ще п’ята частина — на соціальний захист та економічну підтримку.
Саме тому стійкість не може означати інтеграцію послуг у державну систему за рахунок зникнення спільнот. Вона має означати інше: державне фінансування і визнання організацій під проводом спільнот як частини системи охорони здоров’я.
Для СЄЦА неможливо говорити про завершення СНІДу як загрози громадському здоров’ю без зменшення шкоди і без послуг для людей, які вживають наркотики.
Антон Басенко, виконавчий директор Міжнародної мережі людей, які вживають наркотики (INPUD) підкреслив на AIDS 2026: до 2030 року залишилося менше чотирьох років, Україна попри війну продовжує намагатися бути прикладом стійкості для регіону, але зменшення шкоди залишається незамінною частиною відповіді на ВІЛ. Під час регіональної дискусії він також описав вплив скорочення фінансування на організації, які працюють із людьми, які вживають наркотики: втрати бюджету, скорочення персоналу, нестача матеріалів для зменшення шкоди, посилення дискримінації та поліцейського тиску. Його висновок був жорстким: те, що починалося як фінансова криза, перетворилося на кризу громадського здоров’я, прав людини і людської гідності.
Це має бути одним із головних висновків після Ріо: якщо програми зменшення шкоди слабшають, СЄЦА не наближається до цілей 2030 року. Вона віддаляється від них.
UNAIDS у звіті до AIDS 2026 окремо попереджає про посилення правових бар’єрів. У 2026 році лише 7 зі 193 країн не криміналізували принаймні один із таких аспектів: одностатеві сексуальні стосунки, транс* людей, секс-роботу, зберігання невеликих кількостей наркотиків або нерозкриття, імовірний чи фактичний шлях передачі ВІЛ. Секс-робота криміналізована у 168 країнах, зберігання невеликих кількостей наркотиків — у 152 країнах, одностатеві сексуальні стосунки — у 66 країнах, транс* люди — у 14 країнах.
Для СЄЦА це не зовнішня тема. Криміналізація, поліцейський тиск, стигма і дискримінація напряму визначають, чи людина звернеться по тестування, профілактику або лікування.
Якщо людина боїться реєстрації, розкриття статусу, втрати роботи, насильства, арешту або приниження в медичній установі, послуга формально може існувати, але реально буде недоступною.
Тому права людини — це не “окремий розділ” у стратегії. Це умова ефективності самої ВІЛ-відповіді.
Політична декларація ООН 2026 року щодо ВІЛ/СНІДу ставить чіткі орієнтири: до 2030 року мобілізувати 21,9 млрд доларів США щороку для ВІЛ у країнах із низьким і середнім рівнем доходу; забезпечити фінансування профілактики, соціальних чинників і послуг під проводом спільнот; збільшити внутрішні інвестиції без перебоїв у послугах; зменшити витрати людей із власної кишені.
Окремо серед цілей — щоб 30% тестування на ВІЛ і підтримуючих послуг, пов’язаних із доглядом та лікуванням, надавали організації під проводом спільнот, зокрема організації людей із ключових груп і жіночі організації.
Для СЄЦА це дуже конкретний тест. Якщо країни говорять про сталість, але не мають механізмів державного або місцевого фінансування організацій під проводом спільнот, не фінансують профілактику і не захищають послуги для ключових груп, така сталість не відповідає цілям до 2030 року.
Для СЄЦА після AIDS 2026 потрібно не більше загальних обіцянок, а п’ять практичних рішень.
1. Захистити фінансування профілактики.
ДКП/PrEP, постконтактна профілактика, самотестування, тестування в громадах, презервативи, зменшення шкоди, опіоїдна агоністична терапія і виїзна робота не можуть бути першими під скорочення.
2. Вбудувати організації під проводом спільнот у національні системи фінансування.
Не лише як тимчасових виконавців грантів, а як частину системи охорони здоров’я: через соціальне замовлення, місцеві бюджети, державні програми, довгострокові договори і community-led monitoring.
3. Планувати доступ до інновацій до їх запуску.
Реєстрація препарату — не доступ. Потрібні закупівлі, доступна ціна, навчання фахівчинь і фахівців, підготовка спільнот, інформаційна робота і маршрути до послуг.
4. Захистити зменшення шкоди і опіоїдну агоністичну терапію як базові елементи відповіді на ВІЛ.
Без цього регіон не досягне цілей 2030 року.
5. Поєднати державну відповідальність із міжнародною солідарністю.
Державне фінансування має зростати. Але перехід не може означати різке зникнення послуг у країнах, які живуть в умовах війни, переміщення, економічного тиску або звуження громадянського простору.
Після Ріо питання для СЄЦА не в тому, чи буде слово “стійкість” у стратегіях. Воно буде.
Питання в іншому: чи зможе людина отримати тест, профілактику, лікування, супровід і захист прав тоді, коли міжнародне фінансування скорочується, а державні системи ще не готові повністю взяти на себе те, що роками тримали спільноти?
Якщо відповідь “так” — це стійкість.
Якщо відповідь “ні” — це не стійкість, а перекладання ризиків на людей.
AIDS 2026 дала регіону важливу видимість. Обрання Андрія Клєпікова, виконавчого директора Альянсу громадського здоров’я, на посаду наступного президента Міжнародного товариства з питань СНІДу стало важливим сигналом для України і всієї СЄЦА.
Але видимість має перетворитися на рішення.
І для СЄЦА стійкість після Ріо має означати одне: люди не повинні втратити доступ до допомоги саме тоді, коли вона потрібна найбільше.
