Напередодні AIDS 2026 та в межах кампанії Rethink. Rebuild. Rise. VirusOFF продовжує серію матеріалів про те, як сьогодні виглядає профілактика ВІЛ у Центральній і Східній Європі та Центральній Азії — в умовах міграції, війни, стигми, нестабільного фінансування, криміналізації та нерівного доступу до послуг.
Цього разу говоримо про профілактику ВІЛ у русі — коли людина переїжджає в інше місто чи країну, змінює правовий статус, втрачає звичний контакт із лікарем або консультантом, не знає місцевої мови, не має документів, боїться розкриття статусу або просто не розуміє, з чого почати.
Для нашого регіону це не абстрактна тема. Європа залишається одним із найбільших регіонів прийому людей, які були змушені залишити свої домівки: за даними UNHCR, на кінець 2025 року в Європі перебували понад 20 мільйонів вимушено переміщених осіб та людей без громадянства, включно з 5,2 мільйонами біженців з України.
Водночас Східна Європа та Центральна Азія залишаються регіоном, де кількість нових випадків ВІЛ продовжує зростати. За даними UNAIDS, у 2024 році в регіоні було близько 130 000 нових випадків ВІЛ; близько 2,1 мільйона людей жили з ВІЛ і лише 51% отримували лікування.
Це означає, що профілактика ВІЛ під час міграції — не “додаткова” тема. Це питання безперервності доступу, довіри, безпеки і права людини не втратити зв’язок із послугами саме тоді, коли її життя вже змінюється занадто швидко.
Що означає “не випасти” із сервісів
“Випасти” із сервісів — це не завжди означає повністю втратити доступ до медичної допомоги.
Іноді це виглядає так: людина знає, що їй варто пройти тестування на ВІЛ, але не знає, де це зробити конфіденційно. Або вона приймала антиретровірусну терапію, але після переїзду не розуміє, як потрапити до лікаря. Або раніше користувалася послугами зменшення шкоди, але в новій країні не знає, чи існують такі сервіси. Або чула про PrEP і PEP, але боїться запитати, бо не впевнена, як лікар відреагує.
Іноді людина не звертається не тому, що їй “байдуже”. Вона може боятися стигми, розкриття статусу, втрати роботи, проблем із документами, осуду з боку лікаря, партнера чи спільноти. Вона може не мати страховки, не говорити місцевою мовою або просто бути виснаженою після війни, переїзду, втрати дому чи нестабільності.
Саме тому prevention continuity — безперервність профілактики — має означати не лише “дати адресу клініки”. Це означає допомогти людині пройти шлях до послуги безпечно, зрозуміло і без приниження.
Чому тестування після переїзду особливо важливе
Тестування на ВІЛ — це не про страх. Це про інформацію, контроль над власним здоров’ям і можливість вчасно отримати підтримку.
Після переїзду люди часто відкладають здоров’я “на потім”. Спочатку потрібно знайти житло, роботу, школу для дітей, оформити документи, розібратися з мовою і правилами нової країни. Але саме в такі періоди людина може втратити звичні точки підтримки: лікаря, рівного консультанта, організацію спільноти, сервіс тестування або доступ до профілактики.
У Європейському регіоні проблема пізньої діагностики ВІЛ залишається дуже серйозною. За даними ECDC та ВООЗ/Європа, у 2024 році в 49 із 53 країн Європейського регіону ВООЗ було зареєстровано 105 922 діагнози ВІЛ, з них 24 164 — у країнах ЄС/ЄЕЗ. ВООЗ/Європа також підкреслює, що у 2024 році понад половина діагнозів ВІЛ у регіоні — 54% — були встановлені пізно, тобто коли людина вже не отримала переваг від раннього лікування.
Для людини в міграції це особливо важливо: чим раніше вона знає свій статус, тим швидше може отримати лікування, консультацію, підтримку, інформацію про U=U — “невизначуваний = непередаваний” — і захистити своє здоров’я без паніки та стигми.
Як знайти безпечне тестування і консультацію без осуду
Перший крок — шукати не просто “найближчу клініку”, а сервіс, де є конфіденційність, зрозуміла мова, повага до людини і можливість поставити питання без страху.
У Європі можна почати з European Test Finder — інструменту, який допомагає знайти місця тестування на ВІЛ, вірусні гепатити та інші інфекції, що передаються статевим шляхом.
Що варто перевірити перед зверненням:
· чи можна протестуватися конфіденційно або анонімно;
· чи є консультація до і після тесту;
· чи пояснюють результат простою мовою;
· чи можуть допомогти з направленням до лікаря або сервісної організації;
· чи працює сервіс із людьми без страхування або з тимчасовим статусом;
· чи є мовна підтримка або можливість звернутися англійською, українською чи іншою мовою;
· чи є зв’язок з організаціями спільнот або рівними консультантами.
Безпечний сервіс — це не той, де людина “ідеально підходить під правила”. Безпечний сервіс — це той, де людині пояснюють її варіанти і не змушують соромитися свого життя. Для українців і українок, які були змушені переїхати через війну або змінити країну перебування, важливо також знати про HelpNow Service — сервіс навігації та підтримки для людей, які живуть з ВІЛ, людей із ключових спільнот і тих, хто потребує допомоги з доступом до лікування, тестування, профілактики або консультацій після переїзду. Через HelpNow можна отримати інформацію про те, куди звернутися в конкретній країні, як не перервати лікування, де шукати ВІЛ-сервісні організації, консультацію або підтримку без осуду.
Це особливо важливо, коли людина не знає місцевої системи, не говорить мовою країни перебування, не має всіх документів або боїться розкриття статусу. У таких ситуаціях перший безпечний контакт із навігатором чи рівним консультантом може стати тим самим мостом, який допоможе не “випасти” із сервісів.
Як запитати про PrEP і PEP
Під час міграції доступ до PrEP і PEP може бути нерівним. За найсвіжішим звітом ECDC щодо PrEP у Європі та Центральній Азії, опублікованим у листопаді 2025 року з даними за 2024 рік, 344 596 людей отримували PrEP у 36 країнах Європейського регіону ВООЗ. Це приблизно на 60 000 більше, ніж у 2023 році, але все ще нижче регіональної цілі — 500 000 людей на PrEP до 2025 року.
Тобто доступ розширюється, але ще не є рівним. І якщо в одній країні PrEP можна отримати безоплатно або через страхування, в іншій країні вона може бути платною, доступною лише в окремих клініках або фактично недоступною для людей без документів чи з нестабільним правовим статусом.
Як можна запитати лікаря або консультанта:
“Я хочу дізнатися, чи PrEP може бути для мене актуальною. Куди мені звернутися?”
“Чи доступна PrEP у цій країні безоплатно або через страхування?”
“Чи можна отримати PrEP конфіденційно?”
“Що мені робити, якщо я не маю постійного сімейного лікаря або страхування?”
“Минуло менше 72 годин після ситуації, яка могла призвести до передачі ВІЛ. Де я можу терміново отримати PEP?”
“Чи можете Ви направити мене до сервісу, який працює без осуду і з повагою до конфіденційності?”
Як не втратити зв’язок із лікуванням після переїзду
Для людей, які живуть з ВІЛ, найважливіше — не залишатися сам на сам із питаннями лікування.
Переїзд може означати зміну країни, лікаря, мови, системи рецептів, страхування, правил видачі препаратів і лабораторного моніторингу. Але антиретровірусна терапія має бути безперервною. Якщо людина вже приймає лікування, важливо за можливості заздалегідь дізнатися, як отримати наступну видачу препаратів і де стати на медичний супровід у новій країні або місті.
Що бажано мати із собою або зберегти в телефоні:
· назву препаратів, які ви приймаєте;
· фото упаковки або рецепта;
· останній результат вірусного навантаження, якщо він є;
· контакт попереднього лікаря або консультанта;
· дату останньої видачі препаратів;
· інформацію про алергії або інші важливі медичні стани;
· будь-який документ, який підтверджує право на медичні послуги, якщо він є.
Якщо документів немає або вони втрачені, це не означає, що допомога неможлива. Варто звернутися до організації спільноти, мігрантської організації, ВІЛ-сервісу або соціального працівника і прямо сказати: “Я не маю всіх документів, але мені потрібно не перервати лікування. Які є варіанти?”
Якщо немає документів або є страх розкриття статусу
Люди без документів або з нестабільним правовим статусом часто найсильніше бояться звертатися по допомогу. І цей страх має підстави: у різних країнах правила доступу до медичних послуг відрізняються, а досвід стигми, дискримінації чи контакту з державними інституціями може бути дуже травматичним.
ECDC у звіті про ВІЛ і мігрантів у ЄС/ЄЕЗ, опублікованому у 2024 році, зазначає, що доступ до медичних послуг для людей без документів не є універсально гарантованим у країнах ЄС/ЄЕЗ, що заважає профілактиці, тестуванню та лікуванню ВІЛ для цієї групи.
Саме тому для людей без документів особливо важливі низькопорогові, community-based і конфіденційні сервіси. Вони можуть допомогти зрозуміти:
· чи можна протестуватися анонімно;
· чи є безоплатна або екстрена медична допомога;
· чи існують сервіси для людей без страхування;
· чи можна отримати консультацію без передачі персональних даних стороннім структурам;
· чи є організація, яка допоможе з перекладом, навігацією або супроводом.
Три перші кроки, які можна зробити сьогодні
1. Знайдіть одну безпечну точку контакту
Це може бути ВІЛ-сервісна організація, community-based центр, рівний консультант, сімейний лікар, сексуально-оздоровчий сервіс, організація зменшення шкоди, мігрантська організація або гаряча лінія.
Не потрібно одразу вирішувати все. Достатньо знайти одну людину або один сервіс, де вам можуть пояснити маршрут.
2. Збережіть ключову медичну інформацію
Якщо ви живете з ВІЛ або приймаєте PrEP, PEP, опіоїдну агоністичну терапію чи інші важливі препарати, збережіть у телефоні назви ліків, фото упаковок, рецепти, результати аналізів, контакти лікаря або консультанта.
Це допоможе, якщо потрібно швидко пояснити ситуацію в новій країні або новому сервісі.
3. Поставте одне пряме питання
Наприклад:
“Де я можу конфіденційно пройти тест на ВІЛ?”
“Як у цій країні отримати PrEP?”
“Минуло менше 72 годин після можливого контакту з ВІЛ. Де я можу отримати PEP?”
“Я приймаю лікування ВІЛ і переїхав/переїхала. Як мені не перервати терапію?”
“Я не маю документів або страхування. Які є варіанти допомоги?”
Пряме питання часто допомагає скоротити шлях. А якщо відповідь незрозуміла або осудлива — це знак шукати інший сервіс.
І пам’ятайте: просити про медичну допомогу — не соромно. Запитувати про конфіденційність — нормально. Попросити пояснити, куди підуть ваші дані, — ваше право.
