Напередодні AIDS 2026 та в межах кампанії Rethink. Rebuild. Rise. VirusOFF продовжує серію матеріалів про те, як сьогодні виглядає профілактика ВІЛ у Центральній і Східній Європі та Центральній Азії — не в абстрактних стратегіях, а в реальному житті людей, які стикаються зі стигмою, нестабільним фінансуванням, міграцією, криміналізацією, нерівним доступом до медицини та браком довіри до систем.
Один із головних принципів сучасної профілактики ВІЛ — вибір. Не існує одного інструменту, який однаково підходить усім. Для однієї людини ключовим буде тестування й доступ до лікування. Для іншої — доконтактна профілактика ВІЛ. Для когось — презервативи, послуги зменшення шкоди, замісна терапія, підтримка рівного консультанта, безпечна розмова з лікарем, психологічна допомога або можливість отримати інформацію без страху осуду.
Саме тому в глобальному порядку денному дедалі частіше звучить поняття prevention choice — вибір у профілактиці. Йдеться не про те, щоб людина “правильно” обрала один шлях. Йдеться про те, щоб у неї взагалі був реальний доступ до різних науково обґрунтованих варіантів профілактики ВІЛ — без стигми, тиску, дискримінації та бюрократичних бар’єрів.
Для нашого регіону це не теоретична дискусія. За даними UNAIDS, у Східній Європі та Центральній Азії кількість нових випадків ВІЛ продовжує зростати: у 2024 році вона сягнула приблизно 130 000, що на 7% більше, ніж у 2010 році. У регіоні також живуть близько 2,1 мільйона людей з ВІЛ, але лише 51% отримують необхідне лікування, а дані щодо пригніченого вірусного навантаження залишаються недостатніми або неповними. Це означає, що профілактика не може бути другорядним напрямом — вона має стати частиною ширшої системи доступу, довіри й підтримки.
Комбінована профілактика: що це означає простими словами
Сучасна профілактика ВІЛ — це не один метод. Це комбінація інструментів, які мають бути доступні людям залежно від їхнього життя, потреб, стосунків, здоров’я, досвіду міграції, правового статусу, фінансової ситуації та рівня безпеки.
До такої профілактики належать:
Тестування на ВІЛ — регулярне, доступне, конфіденційне, без стигми й без страху наслідків.
Презервативи та лубриканти — базовий, але досі критично важливий інструмент профілактики ВІЛ та інших інфекцій, що передаються статевим шляхом.
Доконтактна профілактика ВІЛ (PrEP) — прийом антиретровірусних препаратів до можливого контакту з ВІЛ для запобігання передачі вірусу.
Постконтактна профілактика ВІЛ (PEP) — короткий курс препаратів після потенційного контакту з ВІЛ, який потрібно розпочати якомога швидше, зазвичай у межах 72 годин.
Невизначуваний = непередаваний (U=U) — принцип, за яким людина з ВІЛ, яка отримує лікування і має невизначуване вірусне навантаження, не передає ВІЛ статевим шляхом. UNAIDS окремо підкреслює, що вірусна супресія завдяки антиретровірусній терапії є важливою частиною комбінованої профілактики ВІЛ.
Зменшення шкоди — зокрема програми доступу до стерильного ін’єкційного обладнання, опіоїдна агоністична терапія, налоксон, тестування й лікування ВІЛ, вірусних гепатитів і туберкульозу для людей, які вживають наркотики.
Доступ до лікування ВІЛ — не лише як право людини, а й як частина профілактики.
Психологічна, соціальна й рівна підтримка — тому що людина не завжди може скористатися медичним інструментом, якщо вона боїться системи, не довіряє лікарям, не має документів, перебуває у кризі або не знає, куди звернутися.
ВООЗ також наголошує, що профілактика ВІЛ має бути інтегрована з профілактикою, тестуванням і лікуванням вірусних гепатитів та інфекцій, що передаються статевим шляхом, а також із послугами сексуального і репродуктивного здоров’я та підтримкою ментального здоров’я. Іншими словами, ефективна профілактика ВІЛ — це не лише таблетки чи тест, а система, яка бачить людину цілісно.
Чому “один підхід для всіх” не працює
У регіоні Центральної і Східної Європи та Центральної Азії бар’єри до профілактики ВІЛ дуже різні — і часто накладаються один на одного.
Для людей, які вживають наркотики, ключовими можуть бути доступ до зменшення шкоди, стерильного ін’єкційного обладнання, опіоїдної агоністичної терапії, тестування на ВІЛ і гепатити та лікування без страху криміналізації. Harm Reduction International у своєму глобальному огляді за 2024 рік зазначає, що хоча у світі дещо зросла кількість країн, де доступні програми стерильного ін’єкційного обладнання та опіоїдної агоністичної терапії, охоплення залишається нерівномірним і обмеженим, а стигматизація та криміналізація людей, які вживають наркотики, продовжують заважати доступу до послуг.
Для людей у міграції проблема може бути не лише у відсутності послуги, а й у документах, страховці, мові, незнанні системи або страху втратити роботу чи правовий статус. У звіті ECDC про ВІЛ і мігрантів у ЄС/ЄЕЗ, опублікованому у 2024 році, лише сім країн повідомили про середнє або високе охоплення програмами презервативів і лубрикантів для мігрантів; водночас дані щодо доступу мігрантів до PrEP залишалися обмеженими, а 13 країн повідомили про труднощі в охопленні як документованих, так і недокументованих мігрантів.
Для людей без документів або з нестабільним правовим статусом профілактика часто стає майже недосяжною. За даними ECDC щодо PrEP у Європі та Центральній Азії за 2024 рік, 14 країн повідомили, що PrEP доступна для недокументованих мігрантів через систему охорони здоров’я за умови відповідності критеріям, але 16 країн повідомили, що PrEP для них недоступна. У частині країн PrEP може бути формально доступною, але фактично залишатися важкодоступною через складні процедури, приватну оплату або інші бар’єри.
Для жінок у міграції профілактика ВІЛ також не може зводитися лише до фрази “зверніться до лікаря”. Потрібні безпечні послуги сексуального й репродуктивного здоров’я, тестування без осуду, доступ до інформації, психологічна підтримка, врахування досвіду війни, насильства, догляду за дітьми, фінансової нестабільності та браку часу.
Для людей, які живуть з ВІЛ, профілактика означає безперервний доступ до лікування, лабораторного моніторингу, підтримки прихильності до терапії та інформації про U=U — без сорому, без провини і без мови страху.
PrEP є, але чи є доступ?
PrEP часто подають як символ нової ери профілактики ВІЛ. І справді, це один із найважливіших інструментів. Але наявність PrEP у національних рекомендаціях ще не означає реального доступу.
ECDC у звіті щодо PrEP у Європі та Центральній Азії за 2024 рік зазначає, що надання PrEP значно розширилося з 2016 року, однак доступ і використання залишаються нерівними. У багатьох країнах PrEP переважно надається у високоспеціалізованих медичних закладах, зокрема інфекційних, ВІЛ- або сексуально-оздоровчих клініках. Водночас лише невелика кількість країн повідомила про надання PrEP через організації спільнот, аптеки або інші менш медикалізовані точки доступу.
Це важливо для нашого регіону. Якщо PrEP доступна лише у великому місті, лише через спеціалізовану клініку, лише за складною процедурою або лише для частини спільнот, вона не стає справжнім вибором. Для людини, яка боїться стигми, не має документів, живе далеко від столиці, не говорить місцевою мовою або не довіряє медичній системі, такий “доступ” може існувати лише на папері.
Так само важливо не протиставляти PrEP іншим інструментам. PrEP не замінює презервативи для профілактики інших інфекцій, що передаються статевим шляхом. Вона не замінює зменшення шкоди для людей, які вживають наркотики. Вона не замінює U=U, тестування, лікування, ментальне здоров’я або рівну підтримку.
PrEP — це частина вибору. Але вибір починається лише там, де людина може реально скористатися різними опціями.
U=U: профілактика без стигми
Для регіону, де стигма досі залишається одним із головних бар’єрів, принцип U=U має не лише медичне, а й соціальне значення.
U=U говорить просто: якщо людина з ВІЛ отримує ефективне лікування і має невизначуване вірусне навантаження, вона не передає ВІЛ статевим шляхом. Це змінює не лише розуміння профілактики, а й мову, якою ми говоримо про ВІЛ.
Це означає, що людина, яка живе з ВІЛ, не є “загрозою”. Вона має право на стосунки, сексуальність, сім’ю, планування майбутнього, роботу, міграцію, безпеку і гідність.
Але U=U працює лише тоді, коли є доступ до тестування, лікування, лабораторного моніторингу, консультування і підтримки. Якщо людина не знає свій статус, бо боїться тестування; якщо вона не може почати лікування через документи; якщо вона втрачає доступ до терапії після переїзду; якщо вона не може перевірити вірусне навантаження — тоді науковий принцип не перетворюється на реальність.
Тому U=U — це не лише повідомлення для постера. Це вимога до системи охорони здоров’я.
Зменшення шкоди — не окремий напрям, а основа профілактики
У Центральній і Східній Європі та Центральній Азії зменшення шкоди залишається однією з ключових умов ефективної профілактики ВІЛ. Особливо для людей, які вживають наркотики, для людей у місцях позбавлення волі, для людей без стабільного житла, для людей без документів і для тих, хто уникає державних інституцій через попередній досвід стигми або переслідування.
Зменшення шкоди — це не “заохочення” до вживання наркотиків. Це науково обґрунтований підхід, який знижує ризики для здоров’я, підтримує контакт людини з системою допомоги і відкриває шлях до тестування, лікування, соціальної підтримки й відновлення довіри.
Саме тому програми стерильного ін’єкційного обладнання, опіоїдна агоністична терапія, налоксон, тестування на ВІЛ, вірусні гепатити й туберкульоз, а також послуги рівних консультантів мають бути частиною єдиного пакета профілактики ВІЛ.
Якщо зменшення шкоди скорочують, криміналізують або виштовхують на периферію, профілактика ВІЛ втрачає одну зі своїх опор.
Community-led робота: там, де починається довіра
У багатьох країнах регіону саме організації спільнот залишаються тим місцем, куди людина може звернутися без страху.
Рівні консультанти, аутріч-працівники, навігатори, громадські та мігрантські організації часто пояснюють те, що система не пояснила: куди йти, які документи потрібні, де можна протестуватися, як отримати лікування, як говорити з лікарем, що робити після переїзду, як не втратити терапію, як подолати страх.
Для людини це може бути різниця між “я не піду нікуди” і “я спробую звернутися”.
Саме тому фінансування роботи спільнот не можна вважати “додатковим компонентом”. Це інфраструктура профілактики. Без неї медичні інструменти часто не доходять до тих, кому вони потрібні найбільше.
UNAIDS у новій Глобальній стратегії з ВІЛ на 2026–2031 роки ставить серед цілей на 2030 рік, щоб 90% людей, які потребують профілактики, використовували відповідні опції — зокрема PrEP, PEP, презервативи, програми стерильного ін’єкційного обладнання й опіоїдну агоністичну терапію. Досягти цього неможливо без послуг, які працюють там, де живуть люди, і говорять мовою, якій вони довіряють.
Що означає “вибір” для нашого регіону
У країнах Центральної і Східної Європи та Центральної Азії “вибір у профілактиці” має означати не красиву фразу, а конкретні зміни.
Це означає, що людина може отримати тест на ВІЛ без страху осуду.
Це означає, що PrEP доступна не лише в столиці й не лише для тих, хто має гроші, документи, знання системи та сміливість пройти складний маршрут.
Це означає, що PEP можна отримати вчасно, а не після того, як минули критичні 72 години.
Це означає, що презервативи й лубриканти доступні там, де вони потрібні.
Це означає, що люди, які вживають наркотики, мають доступ до зменшення шкоди, а не до криміналізації.
Це означає, що люди, які живуть з ВІЛ, мають безперервне лікування і можуть говорити про U=U без сорому.
Це означає, що біженки, мігранти, люди без документів і внутрішньо переміщені люди не випадають із системи через правовий статус.
Це означає, що профілактика включає ментальне здоров’я, сексуальне і репродуктивне здоров’я, соціальну підтримку і захист від дискримінації.
І це означає, що людина не повинна доводити, що вона “заслуговує” на профілактику.
#RethinkRebuildRise #AIDS2026 #IAS #VirusOFF #EECAATAIDS2026
