Під час AIDS 2026 і в рамках кампанії Rethink. Rebuild. Rise. VirusOFF запускає серію Rio Briefs — матеріалів із Ріо про те, як сьогодні змінюється профілактика ВІЛ і що ці зміни означають для людей у Центральній та Східній Європі й Центральній Азії.
Заключний день AIDS 2026 у Ріо-де-Жанейро поставив запитання, від якого залежить майбутнє глобальної відповіді на ВІЛ: що станеться після наукового прориву?
Сьогодні ми маємо доконтактну профілактику у формі щоденних таблеток, ін’єкції раз на два місяці та засобу тривалої дії, який вводять двічі на рік. Розробляються й інші варіанти, здатні ще більше розширити вибір.
Наука рухається вперед надзвичайно швидко. Але новий препарат не змінює життя самою лише появою в науковій публікації, рекомендаціях чи реєстрі лікарських засобів.
Він починає працювати лише тоді, коли людина може його отримати.
Вибір — це не змагання між таблеткою та ін’єкцією
Однією з центральних тем дня стала доконтактна профілактика тривалої дії.
Результати досліджень каботегравіру тривалої дії показали його високу ефективність. Водночас науковці наголосили на важливому нюансі: перевага ін’єкційної форми часто пов’язана не з недостатньою ефективністю таблетованої профілактики, а з тим, наскільки складно людині приймати таблетки щодня.
Результати досліджень ленакапавіру, який вводять раз на шість місяців, посилили очікування, що профілактика ВІЛ може стати значно зручнішою для багатьох людей.
Але жоден засіб не буде найкращим для всіх.
У представленому на конференції дослідженні 83% учасників і учасниць обрали ін’єкційну профілактику. Серед причин називали меншу ймовірність пропустити приймання препарату, зручність, конфіденційність і відчуття більшої захищеності.
Водночас частина людей віддала перевагу таблеткам. Для них були важливими відсутність ін’єкцій, знайомий спосіб профілактики, можливість самостійно припинити приймання та менша залежність від медичного закладу під час подорожей або переїздів.
Головний висновок полягає не в тому, що один засіб має замінити інший. Різні засоби відповідають різним життєвим обставинам.
Справжня інновація — це можливість обирати.
Причому вибір не є остаточним. Людина може почати з таблеток, перейти на ін’єкцію, а згодом повернутися до таблетованої форми. Її потреби можуть змінюватися разом із місцем проживання, стосунками, станом здоров’я, роботою, безпекою чи можливістю регулярно відвідувати медичний заклад.
Тому право на вибір не можна забезпечити один раз. До нього потрібно повертатися під час кожної розмови про профілактику.
Тривала дія не означає відсутності підтримки
Ін’єкція раз на два або шість місяців може зменшити залежність від щоденного приймання таблеток. Але вона не скасовує потреби у доступній та доброзичливій системі послуг.
Людям усе одно потрібні зрозуміла інформація, тестування на ВІЛ, нагадування про наступне введення препарату, можливість швидко зв’язатися з фахівцем і підтримка, якщо вчасно отримати ін’єкцію не вдалося.
Саме тому профілактика тривалої дії не є профілактикою, яка «працює сама».
Її успіх залежить від того, наскільки гнучкою буде вся система навколо препарату.
Людина обирає не тільки препарат. Вона також обирає, де отримати послугу, як часто приходити, з ким говорити про своє здоров’я та скільки часу витрачати на кожне відвідування.
Навіть надзвичайно ефективний засіб може не спрацювати на рівні населення, якщо його пропонують лише у віддаленій клініці, у незручний час, після складної процедури запису або в середовищі, де людина стикається зі стигмою.
Тому майбутнє профілактики — це не тільки нові препарати. Це первинна медична допомога, громадські організації, мобільні бригади, аптеки, дистанційні послуги та інші безпечні точки доступу, наближені до повсякденного життя людей.
Схвалення препарату ще не означає доступу
За даними, представленими на AIDS 2026, у Латинській Америці у 2025 році близько 140 тисяч людей набули ВІЛ. Це приблизно на 30% більше, ніж у 2010 році.
Охоплення доконтактною профілактикою залишається значно нижчим за потребу, а більшість її призначень у регіоні припадає на Бразилію.
Країни Латинської Америки та люди з місцевих спільнот брали участь у дослідженнях нових препаратів. Проте в багатьох із цих країн засоби тривалої дії досі не стали частиною звичайних програм профілактики.
На одній із сесій це сформулювали максимально прямо: інновація без доступу — це несправедливість.
Між науковим відкриттям і реальною послугою стоять ціна, патенти, закупівлі, стабільність постачання, національні рекомендації, підготовка фахівців і готовність держав інвестувати у впровадження.
Якщо препарат існує, але країна не може його придбати, це не повноцінний доступ.
Якщо препарат є у країні, але його немає у громаді, це не доступ.
Якщо людина має право на профілактику, але боїться звернутися через стигму, криміналізацію чи можливе розголошення, це також не доступ.
Для Центральної та Східної Європи й Центральної Азії це особливо важливо. Наш регіон уже неодноразово бачив, як ефективні засоби роками залишаються недоступними через високу ціну, повільні регуляторні процедури, невеликі ринки, політичну байдужість і недостатнє фінансування програм для спільнот.
Ми не можемо дозволити, щоб нове покоління засобів профілактики повторило цей шлях.
«Жоден патент не може бути вище за життя»
Під час церемонії закриття особливо гостро пролунало питання ціни на нові засоби профілактики.
Бразильська депутатка й транс* активістка Дуда Салаберт, яка отримала нагороду за політичне лідерство імені Барбари Лі, закликала забезпечити загальний доступ до ленакапавіру та не дозволити патентним обмеженням поставити препарат поза межі можливостей державних систем охорони здоров’я.
«Жоден патент не може бути вище за життя», — заявила вона.
Це не гасло проти науки чи фармацевтичних інновацій. Це вимога визначити, заради чого створюються нові препарати.
Науковий прорив не може вважатися завершеним, якщо його переваги отримують лише люди, народжені у потрібній країні або здатні заплатити потрібну суму.
Наука виконала свою частину роботи. Тепер політика має забезпечити, щоб її результати дійшли до людей.
Конференція закінчується. Розриви залишаються
На церемонії закриття глобальний співголова AIDS 2026 Даріо Варела нагадав: розмови, проведені у Ріо, самі собою не закриють прогалин у доступі.
«Прогалини, про які ми говорили тут, не зникли протягом цього тижня. Вони зникнуть лише тоді, коли міністерства, парламенти та донори вирішать їх усунути», — наголосив він.
За його словами, після конференції починається найважливіша частина роботи: перетворення знань на державні рішення, бюджети, послуги та конкретні зміни у громадах.
Заключні виступи об’єднала спільна вимога: зупинити руйнівне скорочення фінансування, захистити досягнутий прогрес, закріпити лідерство спільнот і усунути структурні бар’єри — расизм, стигму, дискримінацію та криміналізацію.
Окремо прозвучало попередження про звуження громадянського простору та спроби ухвалювати рішення без людей, яких ці рішення безпосередньо стосуються.
Адже відповідь на ВІЛ створювали не тільки науковці та медичні працівники. Її будували люди, які живуть із ВІЛ, представники ключових спільнот, активісти, громадські організації, журналісти, політики й ті, хто роками захищав право на здоров’я там, де система відмовлялася його визнавати.
Бразильський дослідник та активіст Жан Вінісіус Олівейра нагадав, що неможливо говорити про подолання ВІЛ, не протидіючи нерівності, расизму, сексизму, гомофобії, трансфобії та економічному виключенню.
Він використав сильну метафору: «Ліки вже існують, і вони називаються солідарністю».
Лікарського засобу, здатного вилікувати ВІЛ, поки немає. Але без солідарності навіть найефективніші препарати залишатимуться недоступними для тих, хто потребує їх найбільше.
«Епоха пріоритетів, визначених донорами, завершилася»
Передаючи президентство Міжнародного товариства з питань СНІДу Кеннету Нгуре, президентка AIDS 2026 Беатріс Грінштейн говорила не лише про наукові досягнення конференції.
Вона нагадала про людську ціну геополітичних рішень і скорочення фінансування: закриті клініки, перервані послуги, дітей, які втрачають лікування, та представників ключових спільнот, яким відмовляють у профілактиці.
«Епоха пріоритетів у сфері ВІЛ, визначених донорами, завершилася. Не лише тому, що донори відступають, а тому, що країни та спільноти найкраще знають, що їм потрібно», — заявила вона.
Це особливо важливий сигнал для регіонів, де скорочення міжнародної підтримки може залишити без послуг тисячі людей.
Стійкість не означає, що відповідальність можна просто перекласти на спільноти. Вона означає, що держави мають фінансувати послуги, визнавати досвід спільнот і залучати їх до ухвалення рішень не формально, а на рівних.
«Я не зупинюся, і ми не зупинимося, доки всі люди, яких стосується ВІЛ, не отримають доступу до необхідних їм наукових досягнень і прав, на які вони мають право», — сказала Беатріс Грінштейн.
Наука змінює життя лише тоді, коли доходить до людей
Новий президент Міжнародного товариства з питань СНІДу Кеннет Нгуре розпочав свій виступ із принципу ubuntu: «Я є, тому що є ми».
Він закликав обирати співпрацю замість роз’єднання, докази замість ідеології та надію замість відчаю.
Звертаючись до молодих людей, Нгуре сказав:
«Ви тут не випадково. Ви належите до цієї спільноти».
Саме молоді люди, представники спільнот і фахівці з країн, які найсильніше відчувають нерівність, мають бути не символічними учасниками наступного етапу відповіді на ВІЛ, а його повноправними авторами.
«Наука змінює життя лише тоді, коли доходить до людей», — наголосив Кеннет Нгуре.
Він запропонував три орієнтири для подальшої роботи: наука як основа, справедливість як мірило та вплив на життя людей як мета.
Що Ріо залишає нашому регіону
За шість днів AIDS 2026 ми побачили майбутнє профілактики ВІЛ.
Це майбутнє, у якому людина може обирати між різними засобами. У якому профілактика не прив’язана до одного медичного закладу. У якому громади беруть участь у розробленні послуг. У якому ін’єкція раз на кілька місяців може забезпечити конфіденційність, свободу та захист.
Але ми також побачили, наскільки легко це майбутнє може стати привілеєм.
Для людей у Центральній та Східній Європі й Центральній Азії доступ залежатиме не тільки від ефективності препаратів. Він залежатиме від ціни, політичної волі, декриміналізації, стійкого фінансування, участі спільнот і здатності системи працювати в умовах війни, переміщення, репресій та зростання стигми.
Наступне покоління профілактики не повинно роками чекати на кордоні нашого регіону.
Ми маємо вимагати реєстрації препаратів, справедливих цін, прозорих закупівель і моделей надання послуг, які рухаються за людиною. Ми маємо захищати право кожної людини на поінформований вибір і підтримувати організації спільнот, без яких цей вибір часто залишається лише на папері.
Науковий прорив вимірюється не кількістю презентацій, публікацій чи схвалених препаратів.
Він вимірюється кількістю життів, які вдалося змінити.
AIDS 2026 завершилася.
Робота — ні.
