Важа Касрелішвілі працює з пенітенціарною системою Грузії майже пів свого життя – з 2001 року, коли він долучився до неурядової організації Танадґома. Протягом чверті століття Важа допомагає тим, кого уникають у традиційному грузинському суспільстві — ув’язненим, споживачам наркотиків, людям з ВІЛ. У рамках кампанії “Обмеження свободи ≠ Обмеження права на здоров’я” він розповів, чого бракує грузинським в’язницям, щоб люди були звільнені здоровими та ніколи не поверталися за ґрати.
“Танадґома” означає “підтримка”
Важі Касрелішвілі 56 років. Зараз він є програмним менеджером реабілітаційного напрямку в грузинській неурядовій організації “Танадґома”, яка займається профілактикою ВІЛ, вірусних гепатитів, ІПСШ, наркотичної та алкогольної залежності, реабілітацією та підтримкою засуджених, ЛГБТК+ людей, секс-працівників та представників інших соціально вразливих груп.
Коли Важа долучився до Танаґдоми як соціальний працівник на початку 2000-х років, “дуже жорстка наркополітика” у Грузії змусила споживачів наркотиків ховатися та уникати будь-яких підозрілих контактів. Медичні та соціальні працівники лякали їх не менше, ніж поліція. В’язниці заповнювалися засудженими за наркостаттями за вживання, зберігання та перенесення навіть невеликої кількості заборонених речовин.
Опинившись за ґратами, люди продовжували вживати наркотики, тому що завдяки зв’язкам та корупції вони все ще мали доступ до наркотиків. Але чого у засуджених не було, так це доступу до стерильних шприців та засобів профілактики ВІЛ-інфекції та гепатитів, до інформації про ці та інші важкі захворювання та способи ними не захворіти. Важа та його колеги розуміли, що епідемія ВІЛ-інфекції загрожує проблемами та смертями не лише пенітенціарній системі, а й усьому грузинському суспільству, адже ВІЛ-інфекцію не відгородить стіна в’язниці.
“Ми домовилися з Мін’юстом і розпочали пілотний проєкт у двох колоніях. Це була суто інформаційна робота без будь-якого фінансування: ми ходили в тюрми, зустрічалися з ув’язненими та просто говорили про ВІЛ, інші хвороби, як зменшити шкоду від вживання наркотиків”, — згадує перші “тюремні” проєкти Важа.
Але займатися профілактикою ВІЛ серед засуджених з допомогою одних розмов було б неефективно. Кабінети для тестування на ВІЛ було відкрито у в’язницях у 2008 році. А з 2011 року Танадґома бере участь у програмах ресоціалізації ув’язнених перед звільненням, зосереджуючи їхню увагу на ризиках вживання наркотиків, профілактиці передозування та захисті від ВІЛ.
Нині ми працюємо над тим, аби в майбутньому розширити програми доступу до метадонової замісної терапії в рамках програми детоксикації для ув’язнених”, – ділиться своїми планами Важа.
“Ніхто не знає, які наркотики вони купують”
На сьогодні наркосцена в Грузії — як і в усьому світі — кардинально змінилася.
“Коли я почав працювати, основними наркотиками були опіати, героїн. А споживачі ін’єкційних наркотиків мали ВІЛ у 60% випадків. Зараз ін’єкційне вживання опіатів зменшилося, але проблемою стали нові психоактивні речовини: катинони, стимулятори, альфа-ПВП… “, – перераховує Важа.” Чорний ринок став ще більш небезпечним, тому що ніхто не знає, які наркотики вони купують або з чим вони можуть зіткнутися”.
Тим важливішою для грузинського суспільства є робота Важі та команди Танадґоми як у в’язниці, так і за її межами — хтось же в країні має розібратися, як допомогти новому поколінню споживачів наркотиків не закінчити свої дні передчасно та ще й у в’язниці.
Сьогодні Thanadgoma так чи інакше охоплює своїми послугами всі виправні установи Грузії. Офіси та консультаційні центри Танадґоми є в Тбілісі, Батумі, Кутаїсі, Зугдіді та Телаві. Допомога залежним — їх багато серед ув’язнених — надається у двох наркологічних центрах організації. А психосоціальний центр для наркозалежних у кахетинському гірському селі Гремі часто стає першим притулком для вчорашніх ув’язнених, яким після звільнення нема куди йти, або для тих, хто, бувши на волі кілька тижнів, зірвався й знов почав вживати наркотики.
Грузинське суспільство багато чого досягло у боротьбі за права ув’язнених на здоров’я. Сьогодні у в’язницях Грузії доступні послуги з профілактики ВІЛ та ІПСШ, тестування на ВІЛ, вірусні гепатити, ІПСШ та діагностика ТБ. У закладах пенетенціарної системи надається АРТ, забезпечується лікування туберкульозу та гепатиту С, метадонова замісна терапія (у вигляді допомоги з детоксикації), є допомога психіатрів та спеціалістів за запитом — та фінансується ця система з боку держави.
Наступним кроком могло б стати запровадження повноцінної програми ЗПТ та зменшення шкоди у в’язницях Грузії, розширення команди консультантів, які могли б забезпечити прихильність до лікування ув’язнених та мотивацію до зміни способу життя, але поки що країні бракує політичної волі зробити це на державному рівні. Замість підтримки Танадґома та інші громадські організації ризикують отримати образливий ярлик “іноземний агент” від держави відповідно до закону “Про прозорість іноземного впливу”, прийнятого в Грузії у 2024 році. Громадянське суспільство відреагувало на це протестами, які тривають у Тбілісі вже 74 дні.
“Нинішня влада знову йде шляхом Росії із запровадженням недемократичних законів”, — пояснює ці процеси Важа. – “Але грузинське суспільство протестує проти нового закону, тому що ми хочемо жити в демократичній європейській країні”.
Зрештою допомога людям, які перебувають у в’язниці та вживають наркотики, загартовує характер, зізнається Важа.
“Ресоціалізація після ув’язнення, реабілітація та одужання від залежності — це дуже важко, але дуже цікаво, – пояснює Важа причини своєї роботи. — У таких країнах, як наша, з сотні бенефіціарів, з Божою допомогою, десять одужують. Але коли ти зустрічаєш на вулиці людину, яка пройшла через наші програми, і тепер вона на свободі — це дає дуже велику мотивацію. Тож чим складніше завдання, тим цікавіше”.
Інформаційна кампанія “Обмеження свободи ≠ Обмеження права на здоров’я” наголошує, що люди в місцях позбавлення волі повинні мати такий самий доступ до медичних послуг, як і люди на волі. Організована Євразійським рухом за право на здоров’я у в’язницях кампанія підкреслює, що обмеження свободи не повинно означати обмеження права на здоров’я. Здоров’я — це універсальне право, яке належить кожному, незалежно від його соціального статусу чи місця проживання.
Медіапідтримка: Virus OFF