Василь Маліков, консультант проєкту екстреної допомоги VirusOFF про життя та роботу під обстрілами, силу підходу «рівний — рівному» і гуманітарну допомогу як точку опори
Майже щодня Харків здригається від вибухів. Звуки сирен стали фоном життя, а повітряні тривоги — рутиною. Тут війна відчувається буквально в усьому: в розбитих будівлях, у нервовій тиші метро, у втомлених обличчях людей. Але навіть у таких умовах хтось обирає залишитися — не просто жити, а й працювати для своєї спільноти.
Василь Маліков — активіст, викладач Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут», консультант проєкту екстреної допомоги VirusOFF за фінансування ViiV Healthcare Positive Action у Харкові. Він допомагає ЛГБТІК+ людям, тим, хто живе з ВІЛ, і представникам інших ключових груп. У цьому інтерв’ю Василь розповідає, чому не покинув рідного міста, як гуманітарна допомога рятує життя та чому вона має залишатися пріоритетом для донорів навіть через роки після початку повномасштабного вторгнення.
Чому Ви вирішили залишитися в Харкові, попри постійну небезпеку?
— Це моє рідне місто. Я тут народився і, за винятком двох місяців евакуації до Дніпра навесні 2022 року, живу тут уже понад 39 років. Можливо, це навіть привілей — залишатися вдома завдяки тим, хто захистив Харків і продовжує його захищати. Коли місто — це не просто точка на карті, а твій дім, воно стає додатковим ресурсом. Це дає сили не лише жити, а й діяти. Мені важливо працювати зі спільнотою саме мого рідного Харкова.
Ви починали як активіст у сфері профілактики ВІЛ. Як виник гуманітарний напрям і проєкт екстреної допомоги VirusOFF у Вашій роботі?
— Активізмом я займаюся з 2017–2018 років, а з 2019-го почав надавати послуги з профілактики ВІЛ для геїв та бісексуальних чоловіків. Після 24 лютого 2022 року додалася гуманітарна робота в рамках проєкту екстреної допомоги VirusOFF. Це було автоматичне рішення: активісти різних ключових груп просто почали допомагати, навіть не обговорюючи це. На той час у місті був колапс — потрібні були продукти, вода, ліки, елементарні засоби гігієни. Ми з колегами одразу почали працювати через знайомих і спільноти. Це дозволяло швидко знаходити людей і надавати допомогу там, де вона була потрібна найбільше.
Як принцип «рівний — рівному» працює у вашій діяльності, особливо під час війни?
— Це найефективніший підхід у роботі з ключовими групами. Ми вже давно в контакті з людьми, тож не постає питання, «де знайти ЛГБТІК+». Ми знаємо, як говорити, що важливо, а що може викликати недовіру чи закритість. Головне — це довіра. Із досвіду профілактики ВІЛ ми винесли відкритість і гнучкість: людина може звернутися будь-коли, і ми допоможемо. У гуманітарній сфері це означає низькопорогові послуги, коли максимально прибираються бар’єри — бюрократія, жорсткі графіки, страх, стигма.
В рамках одного з проєктів я мав досвід проведення тренінгів для інших гуманітарних організацій, щоб вони краще розуміли потреби ЛГБТІК+ людей. Пояснювали, що ця група не є «особливою» в негативному сенсі, але має конкретні бар’єри й потреби, які треба враховувати.
Які бар’єри найчастіше заважають людям отримати допомогу?
— Один із найпоширеніших — складні процедури: анкети, черги, реєстрації «на годину». Коли людина в кризі, у неї немає сил чи часу проходити бюрократичні квести. А ще буває, що гуманітарна допомога доступна лише в певний час, і якщо ти не прийшов вчасно — залишаєшся ні з чим. Ми намагаємося цього уникати.
Що найбільше потрібно людям зараз і як це відрізняється від 2022 року?
— У перші місяці війни потрібно було все: продукти, гігієна, ліки, навіть корм для тварин. Логістика майже не працювала. Зараз товари першої необхідності стали доступнішими, але з’явилися інші запити: павербанки, засоби для автономного енергозабезпечення, ліки для хронічних хвороб, підтримка психічного здоров’я. Люди живуть у постійному стресі. Сон переривають сирени та вибухи, накопичується втома. Іноді навіть прості вітаміни або заспокійливі можуть суттєво покращити стан.
Чи були випадки, коли без вашої допомоги людина могла б не вижити?
— Так. Найбільше запам’яталися історії літніх геїв і бісексуальних чоловіків на мізерних пенсіях та молоді, яка тільки починала самостійне життя. У них не було коштів навіть на найнеобхідніше.
Ще одна важлива річ — «ефект єдиного вікна». Людина приходить за одягом чи продуктами, а отримує також інформацію про профілактику ВІЛ, контакти психолога, шелтер, параюридичну підтримку. Це знижує бар’єри і допомагає охопити тих, хто інакше не звернувся б по такі послуги.
З врахуванням поточної ситуації в Україні, що б Ви хотіли сказати міжнародним партнерам і донорам?
— Поки триває гуманітарна криза через війну, потрібні й гуманітарні інтервенції. Коли обсяг підтримки зменшується, це одразу відчувається. Ключові групи — частина суспільства. Якщо вони не можуть закрити базові потреби, то відкладають питання здоров’я, психологічної підтримки, тестування на ВІЛ. Гуманітарна допомога дає їм змогу зосередитися на цих аспектах, а суспільству — ефективніше реагувати на епідемії та кризи.
Матеріал підготовлено в рамках проєкту екстреної допомоги VirusOFF за фінансування ViiV Healthcare Positive Action. Проєкт діє з березня 2022 року та надає екстрену гуманітарну і соціальну підтримку через платформу VirusOFF представникам і представницям ключових груп населення, які постраждали від ВІЛ, а також місцевим організаціям. Станом на сьогодні понад 1500 осіб зі спільнот вже отримали допомогу в межах проєкту.