Програма PEPFAR — найбільша глобальна ініціатива США щодо боротьби з ВІЛ, що націлена на досягнення стійкості в довгостроковій перспективі. Однією з основних цілей її нової стратегії є забезпечення рівності в доступі до охорони здоров’я, зокрема для різних соціальних груп. Однак, попри певний прогрес, нерівності у доступі до медичної допомоги та результатах лікування ВІЛ залишаються суттєвими викликами. Особливо ці розриви помітні у залежності від місця проживання, рівня доходу, статі та вікових груп.
Дослідження, проведене в 15 країнах, що отримують підтримку від PEPFAR, проаналізувало три основні показники: обізнаність людей щодо їхнього ВІЛ-статусу, доступ до антиретровірусної терапії та рівень вірусної супресії (зниження вірусного навантаження в організмі до невизначеного рівня). Дані були отримані з опитувань серед дорослих і підлітків старших 15 років у рамках проєкту Population-based HIV Impact Assessment (PHIA).
Згідно з результатами, у деяких країнах люди, що проживають у сільській місцевості, показали кращі результати в лікуванні ВІЛ та вірусній супресії, ніж їхні міські співвітчизники. Наприклад, у семи країнах рівень вірусної супресії у сільській місцевості був вищим, ніж у міській. Це сталося, зокрема, в Ботсвані, Есватіні, Лесото, Малаві, Намібії, Замбії та Зімбабве. У той же час, у кількох інших країнах, таких як Камерун, Кот-д’Івуар і Мозамбік, ситуація зворотна — міські жителі мали вищі показники. Важливо зазначити, що у деяких випадках різниця між групами становила лише 5 відсоткових пунктів або менше.
Що стосується рівня доходу, то люди з нижчих економічних верств у п’яти країнах, включених до дослідження, продемонстрували кращі результати в боротьбі з ВІЛ, ніж більш заможні групи населення. Однак у восьми країнах більш забезпечені люди мали кращі показники здоров’я.
Незважаючи на загальний прогрес у зменшенні розривів, значні диспропорції залишаються серед чоловіків і жінок. У всіх 15 країнах чоловіки демонструють гірші результати за всіма трьома ключовими показниками — обізнаністю про ВІЛ-статус, лікуванням та вірусною супресією. Аналогічна ситуація спостерігається й у молодших вікових групах: молоді люди значно відстають за показниками лікування ВІЛ порівняно з літніми пацієнтами, причому цей розрив часто є більшим, ніж серед будь-якої іншої дослідженої групи.
Загалом, з часу впровадження двох опитувань у шести країнах-учасницях PEPFAR, показники ВІЛ покращилися у всіх групах населення. Зокрема, скорочення нерівностей стало помітним за ознаками статі та віку. Це вказує на те, що прогрес можливий, однак для досягнення ще кращих результатів необхідно більше зусиль.
Отже, цей аналіз свідчить про наявність серйозних викликів в досягненні рівності в боротьбі з ВІЛ у країнах-учасницях програми PEPFAR. Особливо важливо зосередити ресурси на підвищенні доступності медичних послуг для молодих людей, чоловіків та представників найбідніших верств населення, а також забезпечити рівність для жителів міських і сільських територій. Хоча в деяких випадках певні групи вже досягли прогресу, подолання нерівностей залишається ключовим завданням для покращення глобальної відповіді на ВІЛ.