Дослідники з Інституту Пастера, у співпраці з Inserm та Паризькою лікарняною мережею (AP-HP), виявили специфічні імуногенетичні особливості у людей, які здатні контролювати ВІЛ без постійного прийому антиретровірусної терапії (АРТ). Ці особи, відомі як “пост-терапевтичні контролери”, зберігають невизначуване вірусне навантаження навіть після припинення лікування. Дослідження, опубліковане 28 квітня 2025 року в журналі Med, відкриває нові перспективи для розробки імунотерапій, спрямованих на досягнення ремісії або повного вилікування від ВІЛ-інфекції.
Відомо, що ВІЛ може залишатися в організмі у вигляді “вірусних резервуарів”, навіть під час прийому АРТ, що призводить до швидкого відновлення вірусу після припинення лікування. Однак деякі люди, особливо ті, хто розпочав лікування на ранніх стадіях інфекції, можуть досягти тривалої ремісії без постійної терапії. У дослідженні VISCONTI 2013 року було описано таких “пост-терапевтичних контролерів”, деякі з яких контролюють вірус понад 25 років без лікування.
Під керівництвом Асьєра Саес-Сіріона, керівника відділу “Вірусні резервуари та імунний контроль” Інституту Пастера, дослідники виявили, що певні генетичні маркери, пов’язані з природними кілерами (NK-клітинами), часто зустрічаються у пост-терапевтичних контролерів. Аналіз понад 1600 учасників з когорти ANRS CO6 PRIMO підтвердив, що наявність цих маркерів сприяє тривалій ремісії у осіб, які розпочали лікування на ранніх стадіях інфекції та згодом припинили його. Ці генетичні особливості супроводжуються наявністю специфічних популяцій NK-клітин, здатних ефективніше контролювати інфекцію.
Для підтвердження цих висновків у березні 2023 року було розпочато клінічне випробування ANRS 175 RHIVIERA01, яке координується Inserm/ANRS MIE. У рамках дослідження 16 осіб з виявленими генетичними маркерами, які розпочали лікування одразу після інфікування, припинили терапію під ретельним наглядом. Метою є аналіз зв’язку між генетичними особливостями NK-клітин та контролем вірусу після припинення лікування.
Це відкриття є важливим кроком у розумінні механізмів імунного контролю ВІЛ та може сприяти розробці нових імунотерапій, що дозволять досягти стійкої ремісії або навіть повного вилікування від інфекції.