Юлія Фамільєва — одна з найпомітніших транс* активісток в Україні, з якою медіаплатформа VirusOFF вже мала честь поспілкуватися торік. Відтоді в її житті відбулися важливі зміни: нові виклики, нові ініціативи, новий досвід. Сьогодні ми продовжуємо діалог із Юлією — про роботу в межах проєкту екстреної допомоги VirusOFF за фінансової підтримки ViiV Healthcare Positive Action, про реалії життя транс* спільноти в умовах повномасштабної війни та особистий розвиток, що йде поруч із громадською активністю.
— Юліє, у 2025 році у Вашій діяльності відбулися суттєві зміни. Як це вплинуло на Вашу мотивацію та пріоритети?
Цього року я змінила роботу — зараз працюю в МГО МГР «Партнер» — сервісній організації, яка діє з 2016 року і має центр в Одесі, а також представництва у Миколаєві, Дніпрі, Ужгороді, Харкові, Києві, Херсоні. Наразі я координую напрямок профілактики ВІЛ для транс* спільноти. Це спеціалізована допомога, адже спільнота потребує інклюзивного підходу. Мені завжди було цікаво спробувати себе саме в сервісному напрямі. До цього я займалася адвокацією, мобілізацією — ми називали це «точками входу» до програм профілактики та лікування ВІЛ. Але як вони працюють на практиці — не знала. Тепер, після півроку роботи, я бачу весь процес — від адвокації та мобілізації до сервісів і назад. Це дуже цінно, бо я в повному розмірі бачу, як адвокація впливає на сервіси, а сервіси — на адвокацію.
— Тема «рівний — рівному» / «рівна — рівній» / «рівні — рівним» часто звучить як базовий принцип. У чому її реальна сила? Як це працює на практиці?
Це ключовий формат контакту з транс*людьми. Наша спільнота — дуже закрита. Часто соціофобна, іноді навіть соціопатична. Люди переважно відкриваються лише тим, хто «рівний». У такому форматі легше проговорити проблеми, спрямувати до сервісів. Бо часто, звертаючись до гарячих ліній, фахівців й фахівчинь чи консультантів й консультанток, люди отримують такий досвід, що хочеться розвернутися й піти. І йдеться не про дрібниці, а про базові правила: як звертатися, які займенники використовувати, чого не говорити, наприклад, не використовувати небажані займенники або «деднейм» (деднеймінг — вживання імені, даного транс* персоні при народженні, але яке вона більше не використовує, зокрема імені у паспорті, навіть якщо людина не змінила його у документі — прим.VirusOFF). Особливо в роботі з небінарними людьми важливо точно слідкувати за мовою.
У нас працюють консультанти й консультантки зі спільноти. Вони розуміють ці нюанси, знають, як говорити правильно. І соціальні працівники й працівниці які не є представниками транс*спільноти, до яких людина звертається після первинної консультації, також навчені це враховувати. Найгірше — відвернути людину при першому контакті. Бо тоді вона передасть негативний досвід далі, і це ще більше закриває спільноту.
— Ви залучені у кілька напрямків одночасно. Як вдається тримати баланс?
Спочатку я намагалася робити все сама. Здавалося, що краще ніхто не зробить. Але з часом розумієш: одна людина не потягне. Навколо є волонтери та волонтерки, колеги і колежанки, союзниці й союзники. Потрібно просто навчитися довіряти. Знайти тих, на кого можна покластися. Командна робота — єдиний спосіб зробити щось велике.
— Як ви приєдналися до проєкту екстреної допомоги VirusOFF за підтримки ViiV Healthcare Positive Action?
Я давно знала Оксану Доброскок (менеджерка проєкту — прим.VirusOFF) і Армена Агаджанова (член борду VirusOFF — прим. VirusOFF). Ми вже працювали разом — наприклад, були в організаційному комітеті національної ЛГБТІК+ конференції. Коли постала потреба залучити нашу спільноту до проєкту, вони звернулися до мене. Я погодилася без вагань, бо це була цінна ініціатива.
Тоді, у 2022-му, в Одесі було дуже багато ВПО (внутрішньо переміщених осіб — прим.VirusOFF) із транс* спільноти — з Херсона, Миколаєва, Харкова, Донеччини. Ми відкрили для них шелтер. Людям була потрібна допомога — медикаменти (особливо гормональна терапія), продукти, засоби гігієни, іноді — фінансова підтримка на критичні потреби.
— Шелтер досі працює?
Ні, на жаль, його довелося закрити через завершення фінансування. Але з іншого боку — це добрий знак. Люди, які там жили, змогли знайти роботу, житло, почати нове життя. За два з половиною роки ми надали прихисток приблизно сотні людей. Були ті, хто залишався на кілька днів, а були й такі, що жили місяцями. Це були ВПО, жертви насильства, люди в кризі.
Зараз ми думаємо над новим форматом — ком’юніті-центр з можливістю короткострокового прихистку. Але акцент буде не на житлі, а на навчанні, профорієнтації, мережуванні спільноти.
— Чи змінилися запити транс* спільноти за ці роки?
Так. У 2022-му всі були в паніці. Шукали дах над головою, що поїсти. У 2023–2024 — з’явився запит на побутові речі: каструлі, електрочайники, пауербанки. А сьогодні люди думають про майбутнє. Хочуть не просто вижити, а влаштувати життя: знайти роботу, професію, стати незалежними. Це дуже важливо. Бо гуманітарна допомога — тимчасове рішення. Люди не хочуть стояти з простягнутою рукою вічно.
— Аналізуючи роботу в рамках проєкту екстреної допомоги VirusOFF, як на вашу думку, подібні гуманітарні ініціативи можуть краще відповідати потребам?
Головне — адаптація під конкретні спільноти. У транс* людей найбільша проблема — доступ до медичної допомоги. Гормональна терапія, обстеження, супровід ендокринолога — цього майже немає в пакеті НСЗУ. Ми намагаємося це фінансувати проєктами, але ресурси обмежені. На їжу ще якось знайдуть, а от на аналізи й гормони — ні. Це не примха, а життєво необхідне. І ми будемо адвокувати надалі за включення цих послуг у державні програми. Це базове право на здоров’я і гідність.
— Юліє, а як зі «візибіліті» спільноти? Чи стали більше чути?
Поки ні. Спільнота залишається закритою. Активісти та активістки намагаються щось робити, але суспільна увага зараз зовсім в іншому — війна, фронт, втрати. Тому змін небагато. Публічність — поки що не на часі. Та й самі представники й представниці спільноти ще не зовсім готові до відкритості.
— Ви є представницею транс* спільноти у Національній раді з питань ВІЛ/ТБ. Чи відчуваються якісь позитивні зміни на рівні державної політики?
Так, і це дуже важливо. МОЗ окремим наказом затвердив перехід до МКХ-11 з 2027р. Цінністю імплементації МКХ 11 для транс*людей є вилучення патологізуючого психіатричного діагнозу F64.0 “Транссексуалізм”, тобто трансгендерність більше не класифікуватиметься як психіатричний розлад. Це величезний крок.
Також у Верховній Раді є законопроєкт про мову ворожнечі, про неприпустимість дискримінації за ознакою сексуальної орієнтації та ґендерної ідентичності (СОГІ – прим.VirusOFF), готується оновлений законопроєкт про цивільне партнерство. Представники ключових спільнот та проактивна частина суспільства рішуче підтримує такі прогресивні зміни.
Найчастіше, коли стикаємося з нерозумінням, звучить аргумент: «Навіщо це вам, я цього не розумію». Але ми не просимо розуміння, ми просимо прийняття. Те, що тобі не потрібно — не означає, що це не потрібно іншому. Толерантне суспільство — це суспільство, члени й членкині якого здатні це визнати.
VirusOFF вірить, що тільки через солідарність, взаємопідтримку та розуміння кожної особистості ми зможемо побудувати справді справедливе й інклюзивне суспільство, де кожна й кожен матиме шанс жити гідно і вільно.
Матеріал підготовлено в рамках проєкту екстреної допомоги VirusOFF за підтримки ViiV Healthcare Positive Action. Проєкт діє з березня 2022 року та надає екстрену гуманітарну і соціальну підтримку через платформу VirusOFF представникам і представницям ключових груп населення, які постраждали від ВІЛ, а також місцевим організаціям. Станом на сьогодні понад 1500 осіб зі спільнот вже отримали допомогу в межах проєкту.