Напередодні AIDS 2026 та в межах кампанії Rethink. Rebuild. Rise. VirusOFF продовжує серію матеріалів про те, як сьогодні виглядає профілактика ВІЛ «на місцях» у країнах Центральної і Східної Європи та Центральної Азії — в умовах міграції, війни, стигми, нестабільного фінансування, криміналізації та нерівного доступу до послуг.
Одна з ключових тем цієї розмови — доконтактна та постконтактна профілактика ВІЛ, більш відомі як PrEP і PEP. Обидва інструменти є частиною сучасної комбінованої профілактики ВІЛ. Але для багатьох людей у нашому регіоні вони досі залишаються не щоденною реальністю, а складним маршрутом: потрібно знати, що така можливість існує, розуміти, куди звернутися, не боятися осуду, мати документи, гроші, час, страховку, доступ до лікаря і довіру до системи.
Саме тут принцип prevention choice — вибору в профілактиці — стає не абстрактним гаслом, а дуже практичним питанням. Чи має людина реальну можливість обрати той інструмент профілактики, який відповідає її життю? Чи може вона отримати PrEP до можливого контакту з ВІЛ? Чи може вчасно отримати PEP після ситуації, яка могла призвести до передачі ВІЛ? Чи буде вона почута без моралізаторства, стигми й зайвих бюрократичних перепон?
Для Центральної і Східної Європи та Центральної Азії ці питання особливо важливі. За даними UNAIDS, у Східній Європі та Центральній Азії кількість нових випадків ВІЛ продовжує зростати: у 2024 році вона сягнула приблизно 130 000, що на 7% більше, ніж у 2010 році; у регіоні живуть близько 2,1 мільйона людей з ВІЛ, але лише 51% отримують лікування, а вірусне навантаження було пригнічене у 43% людей, які живуть з ВІЛ.
Це означає, що профілактика ВІЛ не може бути другорядним напрямом. Вона має бути доступною до того, як людина опиниться у кризі, і після того, як їй терміново потрібна допомога.
Що таке PrEP?
PrEP, або доконтактна профілактика ВІЛ, — це прийом антиретровірусних препаратів людиною, яка не має ВІЛ, для запобігання передачі вірусу до можливого контакту з ВІЛ.
ВООЗ визначає PrEP як використання антиретровірусних препаратів людьми, які не мають ВІЛ, для зниження ймовірності передачі вірусу, і рекомендує пропонувати PrEP людям, для яких вона може бути актуальною, як додаткову опцію в межах комплексної профілактики ВІЛ.
Простими словами: PrEP — це профілактика «до». Вона може бути важливою для людей, які з різних причин мають підвищену ймовірність контакту з ВІЛ або не завжди можуть контролювати умови власної безпеки.
PrEP не є «препаратом для однієї групи». Це інструмент, який може бути релевантним різним людям у різних життєвих ситуаціях: людям із ключових спільнот, людям у серодискордантних парах, людям, які не завжди можуть домовитися про використання презерватива, людям, які переживають насильство або економічну залежність, людям у міграції, людям, які не мають стабільного доступу до інших форм профілактики.
Важливо: PrEP не замінює тестування, презервативи, зменшення шкоди, лікування ВІЛ, підтримку рівних консультантів або послуги сексуального й репродуктивного здоров’я. Вона є частиною вибору, а не єдиною відповіддю на всі ситуації.
Що таке PEP?
PEP, або постконтактна профілактика ВІЛ, — це короткий курс антиретровірусних препаратів після ситуації, яка могла призвести до передачі ВІЛ.
PEP — це профілактика «після». Вона може бути потрібна після незахищеного сексуального контакту, сексуального насильства, пошкодження презерватива, спільного використання ін’єкційного обладнання або професійного контакту з кров’ю чи іншими біологічними рідинами.
Ключове слово тут — час. ВООЗ наголошує, що PEP найбільш ефективна, якщо її розпочати якомога швидше, бажано в перші 24 години і не пізніше 72 годин після можливого контакту з ВІЛ. Курс PEP зазвичай триває 28 днів; у рекомендаціях ВООЗ 2024 року перевага надається схемам із трьох препаратів.
Тому доступ до PEP не може бути складним, повільним або принизливим. Якщо людині потрібно спочатку доводити, що вона «заслуговує» на допомогу, шукати лікаря, чекати прийому, пояснювати інтимні подробиці різним фахівцям або боятися осуду, критичний час може бути втрачений.
PEP — це не «планова консультація колись потім». Це термінова медична допомога.
Чим PrEP і PEP відрізняються?
Найпростіше пояснення таке: PrEP — це профілактика до можливого контакту з ВІЛ, а PEP — після можливого контакту з ВІЛ. PrEP може бути частиною регулярної стратегії профілактики для людини, яка хоче мати додатковий захист. PEP використовується в екстреній ситуації, коли потенційний контакт уже відбувся. PrEP планується заздалегідь, з консультацією, тестуванням і подальшим медичним супроводом. PEP потрібно отримати швидко, бо ефективність залежить від часу початку.
PrEP і PEP не конкурують між собою. Вони закривають різні ситуації. І саме тому система профілактики ВІЛ має забезпечувати доступ до обох інструментів.
Міф 1. «PrEP потрібна лише одній спільноті»
Це один із найпоширеніших міфів. Історично у багатьох країнах PrEP справді найчастіше розвивалася як інструмент для ЛГБТІК+ спільноти. Але це не означає, що лише ці люди можуть потребувати PrEP.
У реальному житті ймовірність контакту з ВІЛ може бути пов’язана не лише з сексуальністю. Вона може бути пов’язана з нерівністю у стосунках, насильством, економічною залежністю, міграцією, криміналізацією, відсутністю доступу до презервативів, вживанням наркотиків, секс-роботою, нестачею інформації, стигмою або неможливістю безпечно говорити з партнером чи партнеркою.
Якщо PrEP пропонують лише одній групі, інші люди залишаються невидимими. Особливо це стосується жінок, людей у міграції, людей без документів, людей, які мають досвід насильства, людей, які вживають наркотики, і тих, хто не бачить себе у вузьких «категоріях» медичної системи. PrEP має бути доступною не за принципом «чи вписується людина у звичний образ користувача», а за принципом потреби, безпеки і права на профілактику.
Міф 2. «Якщо PrEP є в країні, значить доступ уже забезпечений»
Наявність PrEP у країні ще не означає, що людина може нею скористатися.
Найсвіжіший звіт ECDC щодо PrEP у Європі та Центральній Азії був опублікований у листопаді 2025 року і базується на даних за 2024 рік. За цими даними, 38 із 52 країн повідомили, що мають національні рекомендації щодо PrEP, тоді як 14 країн не мали таких рекомендацій або ще не впровадили їх.
У 2024 році 344 596 людей отримували PrEP у 36 країнах Європейського регіону ВООЗ. Це приблизно на 60 000 більше, ніж у 2023 році, але все ще нижче регіональної цілі — 500 000 людей на PrEP до 2025 року. У країнах ЄС/ЄЕЗ PrEP отримували 203 223 людини, що також нижче цілі 300 000 до 2025 року.
Ці дані показують: доступ розширюється, але темпи залишаються недостатніми.
ECDC також звертає увагу на нерівність доступу. Лише 21 країна, з них 13 у ЄС/ЄЕЗ, пропонувала PrEP усім людям із підвищеною ймовірністю контакту з ВІЛ незалежно від гендеру або сексуальної орієнтації. У багатьох країнах чоловіки, які мають секс із чоловіками, становили понад 90% користувачів PrEP, тоді як жінки становили лише 3% від усіх людей, які отримували PrEP, а в країнах ЄС/ЄЕЗ — 1%. Дані щодо інших ключових спільнот, зокрема людей, які вживають наркотики, людей, які займаються секс-роботою, мігрантів і мігранток, залишаються обмеженими й показують низьке охоплення.
Ще один важливий бар’єр — модель надання PrEP. У більшості країн PrEP переважно надається через інфекційні клініки або інші медичні заклади. Лише небагато країн повідомили про надання PrEP через організації спільнот або неурядові організації. Вартість також суттєво відрізняється: у деяких країнах PrEP безоплатна, в інших покривається страховкою або оплачується людиною самостійно; у країнах ЄС/ЄЕЗ місячна вартість коливалася від 0 до 187,80 євро, із медіаною 56,70 євро.
Для людини це означає дуже просту річ: «доступ» на рівні політики може не означати доступ у реальному житті.
Міф 3. «PEP можна отримати пізніше, коли буде зручно»
Ні. PEP потребує швидкого реагування. ВООЗ підкреслює: PEP потрібно розпочати якомога швидше, бажано протягом 24 годин і не пізніше 72 годин після можливого контакту з ВІЛ.
Саме тому PEP має бути доступною через зрозумілі й швидкі маршрути: невідкладну допомогу, інфекційні служби, сексуально-оздоровчі сервіси, кризові центри, послуги для людей після сексуального насильства, організації спільнот або інші точки, де людина може швидко отримати консультацію й направлення.
Якщо людина не знає, що таке PEP, не розуміє, куди звернутися, боїться осуду або чекає кілька днів, система профілактики не спрацювала. PEP — це не лише про препарат. Це про готовність системи діяти швидко, без стигми і без зайвих перепон.
Міф 4. «PrEP і PEP вирішують усе»
PrEP і PEP є важливими інструментами, але вони не замінюють комбіновану профілактику. Вони не замінюють презервативи та лубриканти, які також допомагають запобігати іншим інфекціям, що передаються статевим шляхом. Вони не замінюють тестування на ВІЛ, доступ до лікування ВІЛ, принцип «невизначуваний = непередаваний», зменшення шкоди для людей, які вживають наркотики, психологічну підтримку, рівне консультування, соціальну допомогу, захист від насильства або правову підтримку.
Саме тому PrEP і PEP мають бути частиною більшої системи — такої, де людину бачать повністю, а не лише через один «ризик» або один контакт.
Міф 5. «Людина сама винна, якщо не звернулася»
Цей міф особливо небезпечний. Люди часто не звертаються не тому, що їм «байдуже». Вони можуть не знати про PrEP або PEP. Вони можуть боятися лікаря. Вони можуть не мати документів або страховки. Вони можуть не говорити місцевою мовою. Вони можуть жити далеко від великого міста. Вони можуть мати негативний досвід у системі охорони здоров’я. Вони можуть боятися, що інформація про їхнє життя стане відомою родині, роботодавцю, партнеру, поліції або міграційним службам.
У регіоні, де стигма, криміналізація та дискримінація досі є реальними бар’єрами, відповідальність не можна перекладати лише на людину. Якщо профілактика недоступна, незрозуміла або принизлива, це не «особиста помилка». Це системний провал.
Чому доступ у СЄЦА нерівний
У країнах Центральної і Східної Європи та Центральної Азії доступ до PrEP і PEP залежить від багатьох факторів: країни, міста, правового статусу, страхування, доходу, належності до спільноти, рівня стигми, наявності організацій спільнот і готовності медичної системи працювати без осуду.
Для людей у великих містах маршрут може бути відносно зрозумілим. Для людей у малих містах, селах або віддалених регіонах — майже невидимим. Для людей із документами доступ може бути складним, але можливим. Для людей без документів або з нестабільним правовим статусом — майже недосяжним.
ECDC у 2024 році окремо звертав увагу на проблеми доступу мігрантів до профілактики, тестування і лікування ВІЛ у країнах ЄС/ЄЕЗ. У звіті зазначено, що доступ до медичних послуг для людей без документів не є універсально гарантованим у ЄС/ЄЕЗ, що заважає профілактиці, тестуванню та лікуванню ВІЛ для цієї групи.
Доступ до PrEP для людей без документів також залишається нерівним. За даними ECDC, обмежувальні критерії доступу до PrEP особливо впливають на мігрантів і мігранток, людей, які займаються секс-роботою, а також транс* людей. Це не технічна деталь. Це питання того, хто має право на профілактику — і хто залишається невидимим для системи.
PrEP, PEP і люди, які живуть з ВІЛ: чому тут важливий U=U
Розмова про PrEP і PEP не має створювати враження, що люди, які живуть з ВІЛ, є джерелом небезпеки. Навпаки: сучасна наука дає нам мову, яка допомагає руйнувати стигму.
Принцип «невизначуваний = непередаваний» означає, що людина, яка живе з ВІЛ, отримує ефективне лікування і має невизначуване вірусне навантаження, не передає ВІЛ статевим шляхом. UNAIDS підкреслює, що усвідомлення цього факту може бути трансформаційним для людей, які живуть з ВІЛ: воно повертає відчуття якості життя, майбутнього, сексуального здоров’я, стосунків і власної ролі в профілактиці.
Тому PrEP, PEP, тестування, лікування й U=U мають бути частинами однієї розмови — не розмови про страх, а розмови про науку, гідність, доступ і вибір.
Чому без організацій спільнот доступ часто не працює
Для багатьох людей перший крок до PrEP або PEP починається не в кабінеті лікаря. Він починається з повідомлення рівному консультанту, розмови з аутріч-працівницею, поста організації спільноти, дзвінка в сервісну організацію або консультації з людиною, яка пояснить без осуду.
Організації спільнот часто роблять те, чого не робить система: пояснюють, що таке PrEP і PEP простою мовою; допомагають зрозуміти, куди звернутися; супроводжують людину до сервісу; пояснюють, які документи потрібні; допомагають подолати страх; працюють із людьми, яких державна система часто не бачить; створюють безпечний простір для запитань, які люди бояться поставити лікарю.
Саме тому фінансування роботи спільнот — не «додатковий компонент». Це інфраструктура профілактики. Якщо прибрати цю ланку, PrEP і PEP можуть залишитися в протоколах, але не дійти до людей.
