Новини

“Щодня думаєш про те, аби бути в порядку”. Як молдовські НПО допомагають робітницям секс-бізнесу протистояти епідемії ВІЛ

У Республіці Молдова робітниці секс-бізнесу залишаються однією з найбільш стигматизованих груп. В країні немає жодної спеціалізованої організації, яка надає допомогу і вступає за права виключно тих, хто продає сексуальні послуги. Тим не менш завдяки взаємодії міжнародних організацій та місцевих НПО ця проблема, здається, зрушилася з мертвої точки. Олена Держанська намагалася зрозуміти, чому це важливо.

Анна* з Бєльців, що на півночі Молдови, стала частиною секс-бізнесу декілька років тому. Крихітна дівчина із міцним характером каже, що почала продавати секс через складне фінансове становище своєї сім’ї. “Я думала, що тут можна забезпечити себе, і тому вибрала цей шлях. Мені потрібно було виховувати двох дітей і допомагати мамі”, – зізнається Анна.

Дівчина розповідає, що з самого дитинства її сім’я відчувала фінансову скруту. Вона вийшла заміж в ранньому віці, народила дітей, але розлучилася з чоловіком після народження другого маляти. Сьогодні її єдиним джерелом доходу є продаж сексуальних послуг. За словами дівчини, її робота пов’язана з численними ризиками для здоров’я. “Найнебезпечніше в моїй роботі – щоб не підставили, не вкрали і не завдали шкоди. Дуже часто трапляється так, що ти домовляєшся з клієнтом на одне, а коли приходиш – виявляється зовсім інше. Деяких моїх знайомих закривають у квартирі і не випускають кілька днів, і ніхто не може їм допомогти”.

Згідно з молдовською статистикою, робітники та робітниці секс-бізнесу входять до групи підвищеного ризику інфікування ВІЛ, а також інфекцій, що передаються статевим шляхом. За оцінками експертів у країні близько 15 800 робітниць секс-бізнесу, однак точне число невідоме. Згідно з Кримінальним Кодексом РМ заняття проституцією передбачає штраф від 100 до 150 доларів США або примусову роботу на користь суспільства. Через це переважна більшість тих, хто працює в цій галузі, приховують джерело свого доходу і дійсно ведуть подвійне життя, боячись звертатися за допомогою. Оксана – ще одна героїня, із якою ми познайомилися, також боїться відкрити своє обличчя.

“Спочатку це було дико, неприємно, незвично”

Оксана* розповідає, що прийшла до секс-індустрії десять років тому. В цей бізнес її привела подруга. “Спочатку це було дико, неприємно, незвично. Але з часом ти звикаєш до всього. Подруга пояснювала мені, що і як треба робити, і я її слухала. Ось так я сюди потрапила”, – підкреслює Оксана.

Дівчина розповідає, що виросла в сім’ї без батька, а її мати була споживачкою алкоголю і зовсім не приділяла уваги своїй доньці. В протесті Оксана часто втікала з дому. “Я не бачила себе ні в чому, у мене не було освіти, і ніхто не займався мною. Ніхто не пояснював мені, що десь є інше життя, де тебе поважають, люблять і приймають такою, якою ти є.”

Після певної перерви в роботі, під час якої Оксана народила дитину, їй довелося знову повернутися на роботу. З чоловіком доньки дівчина розійшлася, а її мати померла. “Зрозумійте, сюди йдуть не з хорошого життя. Я працюю, щоб забезпечити свою дитину, щоб їй нічого не бракувало, щоб у неї було все те, чого мені в свій час не вистачало”, – пояснює дівчина.

За словами Оксани, той факт, що діяльність щодо продажу сексу за гроші є незаконною, ще більше стигматизує тих, хто займається цією діяльністю. “Дівчата бояться зайве слово сказати, вони бояться просити допомоги, часто звинувачують себе у тому, що схибили зі шляху. У них низька самооцінка, це заважає сказати “ні”, коли це дійсно потрібно. Багато з них потрапляють під насильство з боку клієнтів“, – признається Оксана.

«Вони не просять допомоги, тому що не знають, що мають на неї право»

Її слова підтверджує статистика, згідно з якою ймовірність зіткнутися з різними формами насильства на роботі серед секс-працівниць становить від 45 до 75%. Багато не можуть цьому протистояти, оскільки не знають, що мають право на захист.

Для підвищення рівня інформованості секс-працівниць щодо профілактики ВІЛ та посилення їхніх знань у запобіганні гендерного насильства неприбуткова організація “Союз за справедливість та здоров’я”, що розташована в Бєльцях, вже кілька років надає послуги з психологічної, соціальної та медичної допомоги. Анна і Оксана – одні з отримувачів таких послуг.

“До цієї організації мене привела подруга. Вона сказала, що тут мене вислухають і дадуть пораду. Так і сталося. Іноді ми приходимо сюди просто, щоб поплакати, оскільки деінде не можемо говорити про свої проблеми. Тут з нами працюють психологи, їм можна розповісти про все і бути впевненими, що ніхто це не передасть далі. А ще тут завжди можна попросити презервативи, лубриканти, стерильні шприци та серветки. Це допомагає захищати себе під час роботи“, – зауважує Анна.

“Ми також хочемо відчувати себе потрібними”

Обидві дівчини регулярно відвідують групи взаємодопомоги в безпечному просторі, де соціальні асистенти розповідають, як можна захистити себе під час роботи, як часто треба відвідувати лікаря і проходити аналізи. І не в останню чергу – як повірити в себе та свої сили, щоб протистояти психологічному насильству та маніпуляціям.

“Ми також хочемо відчувати себе потрібними, ми ні в чому не кращі, але і не гірші за інших. Ми не вигнанці, ми такі ж, як і всі. І точно так само, як і всі, ми маємо право на захист, прийняття та розуміння”, – підтверджує Анна. За словами дівчини, спілкування з психологом допомогло їй подивитися на своє майбутнє іншими очима. Сьогодні вона мріє знайти професію та змінити рід діяльності. “Я б хотіла працювати кухаркою або працювати з дітьми, для мене вони – справжня віддушина. Я забуваю про все, що сталося зі мною, коли бачу дитячі очі”.

Разом з Анною на групи взаємодопомоги регулярно збираються декілька десятків дівчат, що займаються секс-працею. У них також є анонімна група у соціальних мережах, де вони можуть обговорювати актуальну інформацію, ділитися порадами та, що досить важливо, попереджати про небезпеку. Ця група була створена в рамках проекту, який реалізується неприбутковою організацією “Союз за справедливість та здоров’я”. Потрапити до неї можна лише після схвалення запиту адміністратором, який є соціальним працівником організації.

Алла Яцко, голова організації “Союз за справедливість та здоров’я”, відзначає позитивну динаміку цього проекту, який вже охопив більше 200 секс-працівниць. “Ми помітили, що жінки всередині спільноти згуртувалися, почали звертати увагу на якість та стиль спілкування одна з одною. З кожной зустріччю учасниц проекту стає все більше, і це нас радує”, – відзначає Алла Яцко. “Ми навчаємо їх не бути споживачами життя, а знаходити баланс між тим, що ти отримуєш і що даєш у відповідь. Ми також навчаємо їх любові до себе, до свого тіла, догляду за здоров’ям та психологічним станом”.

За словами директора UNAIDS Молдови Світлани Пламедялі, майже 88% населення країни не бажає жити в одной спільноті з секс-працівницями. Це впливає на тих, хто займається цією галуззю.

“Тому так важливо підтримувати впровадження проектів, мета яких – розширити права та можливості жінок-працівниць секс-бізнесу, подолавши самостигму, стигму та забезпечивши доступ до послуг профілактики ВІЛ-інфекції та їх прав. Це включає в себе право на здоров’я, освіту, захист і гідне ставлення з боку суспільства. Тому що ніхто не повинен бути відстороненим”, – підкреслює Світлана Пламедялі.

*Примітка: Імена героїнь були змінені за їхнім проханням.

Текст: Олена Держанська 

Фото: Руслан Шолкан