Професор Каліфорнійського університету в Сан-Франциско Стівен Дікс представив перші дані дослідження duoCAR-T, які свідчать, що одноразова клітинна терапія може допомогти окремим пацієнтам контролювати ВІЛ без антиретровірусного лікування. Водночас науковець закликає не сприймати ці результати як прорив до швидкого вилікування інфекції.
Стівен Г. Дікс (Steven G. Deeks) — професор медицини Каліфорнійського університету в Сан-Франциско (UCSF), керівник дослідницького консорціуму Delaney AIDS Research Enterprise (DARE), який фінансується Національними інститутами здоров’я США та займається пошуком шляхів вилікування ВІЛ. В інтерв’ю виданню TheBodyPro він розповів про результати раннього клінічного дослідження генної терапії duoCAR-T та пояснив, чому навіть обнадійливі результати поки що не можна називати вилікуванням.
Найбільший інтерес викликали дані невеликого дослідження, під час якого пацієнтам вводили генетично модифіковані Т-клітини, здатні розпізнавати та атакувати ВІЛ. Після інфузії учасники припиняли антиретровірусну терапію.
За словами Дікса, у дослідженні було проведено дев’ять інфузій із подальшою відміною лікування. Приблизно у чотирьох випадках дослідники спостерігали певний рівень контролю вірусу після припинення терапії.
Особливої уваги заслуговують два учасники. Як зазначив науковець, «один підтримує невизначуване або майже невизначуване вірусне навантаження близько року, а інший — майже два роки». Водночас він наголошує, що обидва пацієнти почали лікування ВІЛ дуже рано після інфікування, а це саме по собі може сприяти кращому контролю вірусу.
Дікс підкреслює, що головне питання наразі полягає не в тому, наскільки вражаючими виглядають результати, а в тому, чи справді саме втручання стало їх причиною. «Найважливіше питання полягає в тому, чи це втручання взагалі щось зробило. Деякі люди природним чином контролюють ВІЛ під час перерви в лікуванні навіть без будь-якого втручання», – каже дослідник.
Саме тому дослідники вважають необхідним проведення масштабного рандомізованого клінічного випробування, яке дозволить відокремити ефект терапії від природних особливостей окремих пацієнтів.
Говорячи про майбутнє технології, Дікс наголосив на важливості створення рішень, які можна буде застосовувати в широких масштабах. На його думку, через десять років потреба у вилікуванні ВІЛ буде найбільшою серед людей, які не можуть стабільно отримувати медичну допомогу через перебої з постачанням препаратів, проблеми зі страхуванням або інші життєві обставини. «Ми рухаємося до чогось більш масштабованого, в ідеалі — до підходу “одна процедура на все життя”, – каже Стівен Дікс. – Генна терапія дає найкращу дорожню карту для досягнення такого результату».
Втім, учений не приховує ризиків. Він нагадує, що всі сучасні експериментальні підходи до вилікування ВІЛ залишаються значно небезпечнішими та менш передбачуваними, ніж стандартна антиретровірусна терапія. «Практично всі підходи до вилікування, які сьогодні обговорюються — трансплантація кісткового мозку, антитіла, CAR-T-клітини — навіть близько не є такими безпечними та ефективними, як щоденна терапія ВІЛ», – підкреслює він.
Одним із несподіваних результатів дослідження стало те, що введені CAR-T-клітини зникали з крові вже через кілька тижнів. Дослідники поки не знають, чи міг цей ефект бути пов’язаний із переміщенням клітин у тканини або запуском ширшої імунної відповіді організму.
Попри зацікавлення наукової спільноти, Дікс закликає до стриманості в оцінках. «Ми намагаємося дуже обережно комунікувати ці результати, – визнає пан Дікс. – Ми ще багато років будемо далеко від чогось, що справді матиме значний вплив. Як науковці ми схвильовані майбутнім, але це дуже-дуже ранній етап».
Саме ця обережність, а не гучні заяви про «вилікування ВІЛ», наразі є головним висновком із представлених результатів дослідження duoCAR-T. За словами самого Дікса, сьогодні йдеться не про готове рішення, а лише про перші сигнали того, що генна терапія може відкрити новий напрямок у боротьбі з ВІЛ.