Новини

Шляхи до визнання: еволюція ЛГБТІК+ прав та інституту шлюбу в умовах війни, авторитаризму та демократії (Україна, Білорусь, Естонія)

На пострадянському просторі ставлення до ЛГБТІК+ спільноти стало індикатором стану прав людини в кожній країні. Війна, авторитаризм і демократія – три політичні реальності, в яких живуть ЛГБТІК+ люди в Україні, Білорусі та Естонії. Їхні права та безпека залежать від державного курсу: в одних країнах триває боротьба за узаконення цивільних партнерств, в інших – репресії повністю унеможливлюють для ЛГБТІК+ людей існувати в публічному просторі. Одностатеві шлюби стали не лише символом рівноправності, а й показником того, наскільки держава захищає своїх громадян.

Як змінюється правовий статус ЛГБТІК+ людей залежно від політичного режиму? Чому інститут шлюбу став ключовим інструментом боротьби за рівні права? У цьому дослідженні розглядаються три країни з кардинально різними підходами, їхня динаміка змін і наслідки для мільйонів людей.

Україна: ЛГБТІК+ права та рух до рівності в умовах війни

«Ми не повинні залежати від удачі, коли йдеться про базові права», – каже Володимир, українець, активіст, який зараз живе зі своїм партнером на Кіпрі. – «Коли почалася війна, багато наших друзів з ЛГБТІК+ спільноти зіштовхнулися з тим, що не могли відвідати партнера в лікарні або навіть отримати інформацію про його стан. Це лякає.»

Фото з особистого архіву Володимира

Війна виявила правову вразливість ЛГБТІК+ людей: відсутність офіційного визнання одностатевих союзів не дозволяє їм розраховувати на базові права, доступні гетеросексуальним парам. Відмова в інформації про стан партнера в госпіталі, неможливість розпоряджатися його майном або організувати похорон – реальність, з якою стикаються тисячі українців.

Одностатеві шлюби: від маргінальної теми до суспільної необхідності

Ще 2015 року уряд України визнав необхідність запровадження інституту цивільних партнерств. 2021 року президентський указ передбачав подальшу роботу в цьому напрямі, а 2023 року було зареєстровано законопроєкт №9103, покликаний легалізувати цивільні партнерства для всіх пар. Однак він зіткнувся із серйозним опором у парламенті.

«Раніше я думав, що шлюб – це щось не для мене, – каже Володимир. – Але коли ти стикаєшся з реальними перешкодами, розумієш, наскільки він важливий. Це не тільки символіка, а й юридичний захист. Можливість ухвалювати медичні рішення за партнера, доступ до спадщини, право на спільне майно. Ми не повинні цього просити – це має бути нормою.»

Законопроєкт №9103: спроба узаконити цивільні партнерства

Законопроєкт пропонує вирішити безліч проблем, з якими стикаються ЛГБТІК+ пари в Україні. Серед ключових положень:

  • Визнання майна партнерів як спільної власності;
  • Запровадження права спадкування за законом;
  • Можливість отримувати пенсію та фінансову допомогу в разі загибелі партнера;
  • Право на впізнання тіла та організацію похорону;
  • Доступ до інформації про місцезнаходження партнера в разі його зникнення;
  • Ознайомлення з медичними документами та можливість ухвалення рішень за партнера.

Однак законопроєкт виявився заблокованим у парламенті.

«Ми говоримо не тільки про молоді ЛГБТІК+ пари, – зазначає Володимир. – Цей закон допоможе і, наприклад, літнім людям, які живуть разом і хочуть юридично захистити одне одного, але не можуть вступити в офіційний шлюб. Це про захист усіх громадян, а не лише однієї групи.»

Політичний та громадський спротив

Противники законопроєкту використовують аргументи про «традиційні цінності» та міфічні загрози. Однак війна показала, що права людини мають бути універсальними. Релігійні організації та консервативні політики блокують ініціативу, посилаючись на моральні норми, але ігнорують факт, що країни Європи, які підтримують Україну, давно визнали права ЛГБТІК+ пар.

«У Вірменії, де ми жили до переїзду на Кіпр, ситуація з правами ЛГБТІК+ була набагато гіршою, – згадує Володимир. – Там поліція влаштовувала рейди, а насильство залишалося безкарним. В Україні ситуація краща, але, на жаль, поки що не на тому рівні, щоб ми почувалися в цілковитій безпеці.»

Нова стратегія: законопроєкт 2.0 і пошук компромісів

У зв’язку з блокуванням законопроекту №9103 розпочата робота над новим документом, який врахує юридичні нюанси. Крім цього, Україна вже робить кроки до визнання одностатевих союзів, укладених за кордоном. Наприклад, іноземні дипломати, які перебувають у партнерських відносинах, отримують відповідний юридичний статус в Україні. Це показує, що зміни можливі, але процес іде надто повільно.

«Ми з партнером хочемо офіційно оформити наші стосунки, але поки що не знаємо, де, – каже Володимир, – В ідеалі, звісно, хотілося б зробити це в Україні. Але якщо вона не ухвалить відповідний закон, доведеться шукати інші варіанти. Життя не чекає, а ми не можемо залишатися в підвішеному стані.»

Майбутнє ЛГБТІК+ прав в Україні

Незважаючи на тиск і численні перепони, ЛГБТІК+ активісти та їхні союзники продовжують боротися за рівність. Сьогодні це вже не питання далекого майбутнього – це нагальна потреба для тисяч українців, які живуть в умовах правової невизначеності та соціальної вразливості. Понад 70% українців підтримують захист ЛГБТІК+ прав, і цей тиск на владу стає дедалі відчутнішим.

Україна, прагнучи європейської інтеграції, зобов’язана реформувати сімейне законодавство. Єврокомісія ясно дала зрозуміти: визнання цивільних партнерств і заборона дискримінації – це не просто рекомендація, а умова для наближення до ЄС. У цьому контексті 13-та сесія парламенту, що стартувала 4 лютого, стала показовою: на порядку денному – законопроєкти, спрямовані на визнання сексуальної орієнтації та ґендерної ідентичності як юридично значущих категорій, а також розширення захисту прав усіх громадян.

Українське законодавство вже містить понад 50 нормативних актів, пов’язаних із захистом ЛГБТІК+ спільнот, але вони не вирішують головних проблем. Особливо гостро стоїть питання юридичного визнання сімейних партнерств, насамперед для військовослужбовців, ветеранів та учасників бойових дій, які ризикують життям на фронті, але не мають елементарних прав на своїх близьких. Також на порядку денному – зміни до кримінального законодавства, спрямовані на боротьбу зі злочинами на ґрунті ненависті, які залишаються безкарними.

Ці реформи – не просто юридична формальність. Це шанс для тисяч людей не боятися за своїх партнерів, не стикатися з відмовою в медичній інформації, не втрачати майно, не залишатися наодинці перед лицем трагедії. Це не чийсь привілей, а базове право на людську гідність і захист. Україна бореться за демократію і свободу, і ця боротьба має включати всіх. Настав час визнати: рівність – не вимога завтрашнього дня, а обов’язок, який потрібно виконати вже сьогодні.

Білорусь: Авторитарний контроль і репресії проти ЛГБТІК+ спільноти

ЛГБТІК+ права під тиском репресивного режиму

Наразі Білорусь залишається однією з найнесприятливіших країн Європи для ЛГБТІК+ людей, посідаючи 44-е місце в рейтингу ILGA-Europe. Державна політика не просто ігнорує права ЛГБТІК+ спільноти, а й активно веде боротьбу з її існуванням. Авторитарний режим Олександра Лукашенка використовує дискримінацію ЛГБТІК+ як інструмент для зміцнення своєї влади, стигматизуючи спільноту, пригнічуючи будь-які форми активізму та знищуючи правозахисні ініціативи.

Після масових протестів 2020 року репресії проти ЛГБТІК+ активістів посилилися: державні структури почали застосовувати публічний аутинг і приниження затриманих у пропагандистських «покаянних відео». Тиск на спільноту став системним, а правозахисні організації були змушені припинити роботу або переміститися за кордон.

Історія Олега Рожкова, експерта з мови ворожнечі, ксенофобії та директора організації «Журналісти за толерантність» (J4T), показує, наскільки складним стає існування ЛГБТІК+ людей в умовах білоруського режиму. Зараз Олег зі своїм партнером проживає в Лондоні, Велика Британія. Вони познайомилися і жили в Києві, але в момент початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну перебували у відпустці. Це поставило перед ними питання про подальше місце проживання.

Фото з особистого архіву Олега / Instagram

«Ми одразу розглядали LGBTQ-friendly країну і місто, – розповідає Олег. – Нам пощастило, на відміну від багатьох інших ЛГБТІК+ пар. Ми подавалися на британську візу як пара. Право на цю візу мав тільки мій партнер Андрій, оскільки він громадянин України. Я ж із білоруським паспортом – ні. Але оскільки Велика Британія визнає одностатеві партнерства, навіть якщо вони не зареєстровані, за умови, що пара разом понад два роки, я отримав візу як його партнер. Це дало мені можливість залишитися в безпечній країні.»

Цей приклад показує разючий контраст між Білоруссю і демократичними країнами. Там, де ЛГБТІК+ люди отримують захист і визнання, у Білорусі вони змушені ховатися і боротися за елементарні права.

Репресії, аутинг і тиск на активістів

Білоруський уряд використовує приналежність до ЛГБТІК+ спільноти як компромат та інструмент залякування. Олег Рожков підтверджує:

«Цей закон дає дуже велику рамку для маніпуляції силовикам. Фактично за будь-яке фото, наприклад, мого партнера і мене, де ми якось взаємодіємо, можна отримати кримінальний термін – навіть за публікацію в соціальних мережах, зроблену кілька років тому. Це однозначно репресивний інструмент і дуже небезпечний. На відміну від закону про «гей-пропаганду» в Росії, де загрожує просто штраф, тут можна отримати кримінальну справу і сісти на кілька років. Це безумовно небезпечно.»

Використання аутингу як форми тиску на громадян стало частиною державної стратегії. У «покаянних відео» затримані змушені зізнаватися не тільки в протестній діяльності, а й у своїй сексуальній орієнтації. Владі цього замало – у публічний доступ викладаються особисті фотографії, інтимні подробиці життя, а самих людей змушують публічно засуджувати свої «неправильні» погляди.

Політика стигматизації: заборони, цензура і криміналізація ЛГБТІК+ ідентичності

У Республіці Білорусь конституція не визнає ні одностатевих шлюбів, ні будь-яких форм юридичного захисту для ЛГБТІК+ персон. Шлюб закріплений виключно як союз чоловіка і жінки. Білоруські ЛГБТІК+ громадяни не мають законодавчого захисту від дискримінації. Хоча в Кримінальному кодексі країни є положення, яке теоретично може застосовуватися для їхнього захисту, на практиці цього не відбувається. Згідно з п. 9 ч. 1 ст. 64 КК РБ, обтяжуючою обставиною під час ухвалення вироку є «вчинення злочину з мотивів расової, національної, релігійної ворожнечі або ворожнечі, політичної чи ідеологічної ворожнечі, а також із мотивів ворожнечі або ворожнечі щодо будь-якої соціальної групи». Однак у судовій практиці Білорусі цей пункт ніколи не використовувався для захисту ЛГБТІК+ людей.

У лютому 2024 року генеральний прокурор Білорусі заявив про підготовку закону про адміністративну відповідальність за «ЛГБТ-пропаганду». Влада прирівняла гомосексуальні стосунки до педофілії та некрофілії, а у квітні 2024 року було ухвалено поправки, які фактично криміналізують будь-які прояви гомосексуальності в публічних місцях.

Міністерство інформації Білорусі також активно веде цензурну кампанію проти ЛГБТІК+ літератури. У 2025 році було опубліковано список із 35 заборонених книг, які містять «інформаційні матеріали, що шкодять національним інтересам». Серед них – твори, що розповідають про гендерну ідентичність, одностатеве кохання, а також книги про права жінок.

На додаток до цього пропагандистські ЗМІ ведуть активну кампанію з дискредитації ЛГБТІК+ людей. За даними моніторингу, проведеного організацією Journalists for Tolerance (J4T), у 2024 році 84% матеріалів провладних білоруських ЗМІ містили мову ворожнечі проти ЛГБТІК+. Влада штучно формує образ ЛГБТІК+ людей як «загрози» державному порядку, протиставляючи їх «традиційним цінностям».

Майбутнє ЛГБТІК+ прав у Білорусі: репресії, еміграція та боротьба за виживання

В умовах жорсткого авторитарного контролю ЛГБТІК+ спільнота Білорусі опинилася в становищі, де єдиним варіантом безпеки стає еміграція. Однак навіть за кордоном активісти залишаються під тиском: страх переслідування, неможливість повернутися на батьківщину і репресивна політика, що знищує будь-які правозахисні ініціативи всередині країни, створюють умови для вимушеної ізоляції.

«У Білорусі немає перспектив для ЛГБТІК+ спільноти за нинішньої влади. Тут не йдеться про визнання партнерств або боротьбу за рівні права – йдеться про виживання. Єдина можливість змінити ситуацію – це зміна режиму, а це довгий і складний процес.»

Білорусь залишається однією з небагатьох країн Європи, де ЛГБТІК+ люди живуть в атмосфері тотального страху. На відміну від України, де точиться дискусія про визнання цивільних партнерств, або Естонії, де одностатеві шлюби вже легалізовано, Білорусь демонструє зворотний процес – посилення репресій і криміналізацію самого факту існування ЛГБТІК+ людей.

Естонія: Визнання одностатевих шлюбів та інтеграція ЛГБТІК+ прав у демократичну систему

Естонія посідає 21-е місце в рейтингу ILGA-Europe і є лідером із захисту прав ЛГБТІК+ серед колишніх країн СРСР. У 2024 році країна стала першою серед пострадянських держав, де були повністю легалізовані одностатеві шлюби. Це логічне продовження курсу Естонії на зміцнення демократії, захисту прав людини та євроінтеграції. На відміну від України, де боротьба за громадянські партнерства ще триває, та Білорусі, де ЛГБТІК+ права фактично криміналізовані, в Естонії це питання було вирішене на законодавчому рівні без значного суспільного спротиву.

«Коли я був підлітком, я не бачив навколо себе відкритих геїв. У російськомовних медіа ЛГБТІК+ просто не існувало. Мені допоміг серіал Glee – він показав, що такі люди є, і я не один,» – згадує Марк, відкритий гей, який народився в Талліні. На відміну від ЛГБТІК+ людей у Білорусі або навіть Україні, Марк не стикався з фізичним насильством або відкритою дискримінацією, але зазначає, що різниця між естономовним і російськомовним населенням у ставленні до ЛГБТІК+ людей відчутна.

Фото зроблене Глібом Венгом

«Коли я зробив камінг-аут перед своїми однокласниками, вони подякували мені за довіру. У них не було ніякого відторгнення, тільки підтримка. Але в російськомовному середовищі все інакше. Там досі сильний радянський менталітет, і ЛГБТІК+ сприймаються з підозрою.»

Ця різниця підтверджується дослідженнями. У 2023 році 64% естономовного населення підтримували ЛГБТІК+ права, тоді як серед російськомовних цей показник становив лише 39%. Це пов’язано з впливом російської пропаганди, яка десятиліттями формувала негативний образ ЛГБТІК+ людей.

Захист від мови ворожнечі та посилення антидискримінаційного законодавства

У 2024 році Естонія ухвалила новий закон про заборону розпалювання ненависті, який значно розширив правові механізми захисту ЛГБТІК+ громадян. Згідно з цим законом, публічні заяви, що розпалюють ненависть за ознакою сексуальної орієнтації або гендерної ідентичності, тепер переслідуються за законом незалежно від наслідків.

«Це дає нам більшу впевненість, – каже Марк. – Раніше було відчуття, що тебе можуть принижувати в інтернеті або навіть на вулиці, і ніхто за це не понесе відповідальності. Тепер ситуація змінилася.»

З ухваленням цього закону Естонія зробила ще один крок до створення безпечного простору для всіх своїх громадян. На відміну від Білорусі, де ЛГБТІК+ люди живуть у страху, та України, де процес визнання прав тільки розвивається, в Естонії це питання вже практично вирішене.

Одностатеві шлюби: політична боротьба і суспільне сприйняття

Шлях до легалізації одностатевих шлюбів в Естонії не був простим. Хоча країна легалізувала цивільні партнерства ще 2016 року, повноцінні шлюби стали можливими тільки 2024 року. Їхнє визнання стало можливим завдяки політичній волі правлячої Реформістської партії та активній участі ЛГБТІК+ активістів.

Важливу роль у процесі зіграла гей-пара, яка уклала шлюб за кордоном, але не могла визнати його в Естонії. Цей випадок викликав широкий суспільний резонанс і прискорив ухвалення змін до законодавства.

«Уряд Естонії в той момент дійсно прислухався до людей. Вони усвідомили, що рівні права – це не просто формальність, а питання справедливості,» – зазначає Марк.

Хоча противники реформ намагалися організувати протести, широкого громадського спротиву не було. Здебільшого негативні коментарі виходили з проросійських російськомовних груп у соціальних мережах, де можна було зустріти фрази на кшталт: «Краще б дороги полагодили» або «Країна біднішає, а вони думають про ЛГБТІК+». В іншому, різкої реакції не було. Усе це здається результатом довгострокового впливу російської пропаганди, яка 30 років працювала в цьому регіоні до початку повномасштабного вторгнення Росії на територію України. Саме тому подібні риторики, навіяні тією пропагандою, досі існують у головах частини російськомовного населення з естонськими паспортами.

Майбутнє ЛГБТІК+ прав в Естонії

Після легалізації шлюбів ЛГБТІК+ спільнота Естонії домоглася майже повної юридичної рівності. Питання, які все ще потребують вирішення, стосуються розширення освітніх програм з питань сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності.

«Мої батьки, як і багато хто, виросли в Радянському Союзі, де ця тема була табу. Їм було складно прийняти мій камінг-аут, але з часом вони змирилися. Я думаю, що з часом і суспільство зміниться в кращий бік,» – каже Марк.

Естонія вже стала прикладом для інших країн регіону. Її досвід показує, що демократичні реформи, підтримка громадянського суспільства та політична воля можуть призвести до визнання ЛГБТІК+ прав без серйозного суспільного розколу. На відміну від України, де процес тільки починається, і Білорусі, де ситуація тільки погіршується, Естонія показує, яким може бути майбутнє, якщо держава дійсно прагне до рівноправності.

Інститут шлюбу – це не лише юридична формальність, а й показник рівня визнання ЛГБТІК+ людей у суспільстві. В авторитарних країнах, таких як Білорусь, заборона одностатевих союзів використовується як інструмент державного контролю, підкреслюючи монополію влади на визначення «норми». У демократичних країнах, таких як Естонія, легалізація шлюбів демонструє реальну рівноправність і захист усіх громадян незалежно від їхньої орієнтації. Україна, перебуваючи між цими двома моделями, поки що тільки рухається до визнання цивільних партнерств, але стикається з політичними та суспільними проблемами.

Три країни представляють абсолютно різні підходи до питання одностатевих союзів. У Білорусі права ЛГБТІК+ людей не просто ігноруються, а й цілеспрямовано придушуються. Тут навіть обговорення легалізації шлюбів неможливе, а будь-який прояв ідентичності може призвести до репресій. В Естонії шлюби повністю узаконені, а державна політика спрямована на захист прав людини. ЛГБТІК+ пари можуть офіційно реєструвати стосунки, всиновлювати дітей і жити без страху переслідування. В Україні боротьба за цивільні партнерства триває. Хоча процес просувається повільно, війна зробила це питання нагальним. Легалізація союзів стала не тільки питанням рівноправності, а й життєвою необхідністю.

Перспективи розвитку ЛГБТІК+ прав у цих країнах радикально різняться. У Білорусі передумов для змін поки немає – режим Лукашенка продовжує використовувати дискримінацію ЛГБТІК+ людей у своїх політичних цілях. В Естонії процес інтеграції ЛГБТІК+ у суспільну і правову систему завершено, і країна тепер може слугувати моделлю для інших держав регіону. В Україні все залежить від подальшого перебігу євроінтеграції та суспільного тиску.

Однак незмінним залишається одне: ЛГБТІК+ права – це не питання політики, а питання справедливості та безпеки. Держави, які справді захищають своїх громадян, неминуче приходять до легалізації рівноправності. Питання лише в тому, наскільки швидко вони готові це зробити.

Юлія Голуб, Гліб Венг

Цей матеріал створено за підтримки n-ost і профінансовано Фондом «Пам’ять, відповідальність і майбутнє» (EVZ) і Федеральним міністерством фінансів (BMF)