Права ЛГБТІК+ у Східній Європі та Центральній Азії знову опинилися в центрі масштабного наступу на свободи. Rainbow Map (Мапа Веселки) 2025, підготовлена ILGA-Europe, як і щорічний звіт Pink Armenia про ситуацію з правами людини для ЛГБТІК+ у Вірменії, малюють тривожну картину: регіон балансує на межі похмурого регресу, де державні інституції перетворюють інакшість на мету, а мовчання стає формою насильства.
Мамікон Овсепян, експерт з адвокації у Східноєвропейській коаліції за рівноправність ЛГБТ+, описує ситуацію так: «Мапа Веселки 2025 від ILGA-Europe та звіти місцевих організацій Східної Європи і Південного Кавказу показують тривожний регрес у правах ЛГБТІК+ у всьому регіоні, що виражається в правових відкотах, зростанні злочинів на ґрунті ненависті та посиленні політичних «цапів-відбувайлів». Він підкреслює, що поточна ситуація «відображає складне поєднання прогресу і постійних викликів», де, незважаючи на ворожість, активісти і громадянське суспільство «просувають рівність і будують солідарність по всьому регіону».
Особливо тривожною є ситуація в Грузії. У 2024 році було ухвалено закон, що майже повністю копіює російське анти-ЛГБТІК законодавство. Мамікон пояснює: «Цей закон, який є копією російського анти-ЛГБТІК законопроєкту і результатом впливу проросійської партії в Грузії, запроваджує обмеження на права в освіті, охороні здоров’я, свободу вираження поглядів і мирних зібрань для ЛГБТІК+ людей.» Він акцентує, що «закон являє собою значний регрес у правах людини, націлений на ЛГБТІК+ спільноту та підриває їхні фундаментальні свободи», а також додає, що він «забезпечує безкарність антигендерних груп і ставить під загрозу правозахисників».
У Вірменії ситуація теж залишається ворожою. Мамікон зазначає: «Злочини на ґрунті ненависті та ворожа риторика щодо ЛГБТІК+ зберігаються повсюдно, проте держава проявляє обмежені зусилля щодо їх вирішення.» Він також вказує, що «багато постраждалих не звертаються до правоохоронних органів через недовіру, викликану байдужістю, зловживаннями або бездіяльністю влади.» Така атмосфера безкарності, попереджає він, «посилює маргіналізацію та вразливість ЛГБТІК+ спільноти».
Молдова демонструє деякі позитивні зрушення – зростає видимість спільноти та її соціальна присутність, проте «негативне ставлення до спільноти зберігається, особливо за межами столиці Кишинева.» Крім того, «дискримінація широко поширена, особливо у сферах освіти та охорони здоров’я, де відчувається помітне небажання приймати ЛГБТІК+ людей».
Російська війна проти України значно погіршила становище ЛГБТІК+ людей, особливо в питаннях шлюбної рівності, прав трансгендерних людей і доступу до охорони здоров’я. Мамікон зазначає: «Відсутність юридичного визнання одностатевих стосунків стала ще більш очевидною, особливо у випадках з військовослужбовцями, чиї партнери позбавлені таких прав, як відвідування в лікарні та успадкування.» Хоча «петиції за шлюбну рівність і права трансгендерних осіб дістали певний відгук,» «негайних юридичних дій не було».
Окупація українських територій російськими військами різко погіршила ситуацію. «Багато квір-людей на цих територіях були змушені приховувати свою сексуальну орієнтацію або ґендерну ідентичність, дехто зазнав тортур або був убитий окупантами.» Мамікон розглядає це в рамках широкої політичної тенденції: «Поточний стан прав ЛГБТІК+ у Східній Європі та Південному Кавказі відображає ширший тренд демократичного відкату і зростання авторитаризму». Він також попереджає, що «координовані зусилля крайніх правих груп з маргіналізації ЛГБТІК+ спільнот загрожують не тільки індивідуальним правам, а й основоположним принципам демократії».
Хвиля заборон і репресій, спрямованих проти заходів Pride, не є випадковою і відображає ширшу ідеологічну трансформацію. «Зростання анти-ЛГБТІК+ заходів по всьому регіону дійсно свідчить про глибший ідеологічний зсув.» Це частина «регіональної (а в деяких випадках і глобальної) консервативної реакції проти прогресивних норм прав людини».
Уряди регіону використовують анти-ЛГБТІК+ риторику в стратегічних цілях, щоб «відволікти увагу від внутрішніх невдач (наприклад, корупції, економічного спаду), зміцнити політичну владу, мобілізуючи консервативний або релігійний електорат, а також створити внутрішніх “ворогів” для посилення національної ідентичності та виправдання авторитарних заходів.» «Гендерна ідеологія» стає інструментом опору феміністським, квір- та демократичним реформам. Мамікон підсумовує: “Консервативний відкат стосується не лише прав ЛГБТІК+, він віддзеркалює ширший конфлікт за майбутнє демократії та людської гідності. ЛГБТІК+ спільноти стали символічними полями битви в ідеологічній війні“.
Незважаючи на труднощі, деякі країни залишаються точками надії. Особливо виділяється Україна: “Незважаючи на російське вторгнення і війну, що триває, Україна стала регіональним лідером у захисті прав ЛГБТІК+. Війна переосмислила боротьбу ЛГБТІК+ як частину широкої боротьби за свободу, демократію та інтеграцію з ЄС“.
У Грузії, незважаючи на репресивні закони, «існує відносно активне квір-громадянське суспільство та спротив, особливо серед молоді, артистів і проєвропейських груп». У Вірменії спостерігається прогрес: «суди в деяких випадках визнають наявність упередженості та дискримінації щодо квір-людей». Молдова, хоча й менш помітна на міжнародній арені, «має антидискримінаційні закони та уряд взаємодіє з рекомендаціями ЄС із питань рівності та верховенства закону». Однак Мамікон попереджає: «Як ситуація зміниться після найближчих виборів – велике питання і джерело стурбованості».
Основна проблема – брак ефективної підтримки. За словами Мамікона, «міжнародні інституції повинні вийти за рамки символічних жестів і прийняти більш сміливі, стратегічні та контекстно-специфічні підходи.» Він підкреслює, що «засудження і заяви солідарності часто мають мінімальний реальний вплив, особливо в напівавторитарних режимах, які живляться антизахідними наративами».
Натомість «слід впроваджувати розумні умови, забезпечуючи їхню реалістичність, ясність і щоб вони не карали громадянське суспільство або населення загалом.» Також «потрібно надавати базове довгострокове фінансування громадянському суспільству, а не лише гранти на проєкти, щоб забезпечити стійкість». Мамікон закликає до того, щоб «інституції піднімали питання прав ЛГБТІК+ у рамках політики ЄС у сусідстві та Східного партнерства, а також використовували тиху дипломатію за необхідності, водночас гарантуючи наявність червоних ліній щодо державного насильства та правового регресу».
Ситуація з правами ЛГБТІК+ у Східній Європі та Центральній Азії – це не просто питання ідентичностей, це випробування демократії, солідарності та людяності. Там, де зникає право бути собою, слабшають усі інші свободи. Сьогодні регіон стоїть перед вибором: піддатися регресу під виглядом «традиції» або відстояти гідність як універсальну цінність, що не потребує перекладу. У цій боротьбі VirusOFF нагадує, що вразливість – це мужність, а опір – акт надії. Адже це не лише питання рівних прав, а й надія на майбутнє, де ніхто не залишиться осторонь.
